Гісем Т. О. (Київ)

 

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СІМЕЙНИХ КОНФЛІКТІВ

 

Статья посвящена психологическому анализу семейных конфликтов, которые переживают молодые люди в возрасте от 18 до 35 лет в начале своей семейной жизни.

Ключевые слова: конфликт, семейный конфликт, гендерные особенности, гендерные стереотипы, семейные роли и ожидания, семейное консультирование.

 

The article contains psychological analysis of the family conflicts, suffered by young people from 18 till 35 at the beginning of their family life.

Keywords: conflict, family conflict, gender features, gender stereotypes, family roles and expectations, family consulting.

 

Проблема. Дослідження сімейних конфліктів, способів їх вирішення, вивчення і порівняння чоловічих та жіночих поглядів на їх подолання є дуже актуальним у сьогоднішньому суспільстві, де процент одружень у віці 18-35 років майже дорівнює процентові розлучень. Спостереження практичних психологів свідчать, що поняття «конфлікт

у сім’ї» майже у кожної людини викликає негативне ставлення.

Є багато причин, через які виникає подібне відчуття. Ці причини стосуються як когнітивних аспектів сімейних взаємин, так і відповідних емоційних компонентів. Крім того, існують досить глибоко вкорінені поведінкові стереотипи щодо конфліктів взагалі та сімейних (подружніх) конфліктів, зокрема. Серед них такі, наприклад:

·       конфліктувати страшно, бо можна й зовсім знищити відносини та втратити рідну та близьку людину;

·       конфліктувати погано, бо не хочеться отримати ярлик «сварливої», «істеричної» людини;

·       конфліктувати боляче (це приходить до нас з минулого досвіду: сварки батьків, родичів; напруга, яка виникала при спогляданні конфлікту між рідними нам людьми).

Однак конфлікт, при вірному розумінні його природи і засобів вирішення, може стати початком розвитку набагато ближчих та гармонійніших відносин, він може надати можливість щось змінити, покращити своє особисте життя та життя всіх, хто навколо. Інколи ми не замислюємось над тим, що нам потрібно щось змінити, але саме конкретна конфліктна ситуація змушує нас це зробити. Конфлікт дуже часто є банальним накопиченням особистого незадоволення, напруги, своєрідним сигналом, що далі так жити більше не можна. Варто прислухатись до такого сигналу і піти йому назустріч, а не втікати від нього, роблячи вигляд, що його не існує. Ще однією психологічною проблемою є відсутність розуміння того, що свої негативні почуття гніву, роздратування, розпачу можна і потрібно обговорювати, виражати без шкоди для себе та оточуючих, що негативні почуття – це такі ж самі почуття, як і позитивні. Виявляти та обговорювати їх потрібно так само, як і радість, щастя чи любов.

Метою даної статті є визначення і психологічний аналіз сімейних конфліктів, з’ясування їх основних причин і пошук підходів до психокорекції в умовах сімейного консультування.

Вибірка дослідження. Нами проводиться пілотне дослідження впливу соціально-рольових та ґендерних стереотипів на розв’язування сімейних конфліктів молодими людьми на базі Закарпатського обласного центру соціально-психологічної допомоги. В роботі з молодими сім’ями, віком від 18 до 35 років, використовуються: первинне оцінювання ситуації, спостереження, тестування, анкетування, корекційні бесіди та сімейне консультування. Досліджується рівень конфліктності кожного з пари; стиль поведінки у конфліктній ситуації; сфери життя, що є найбільш конфліктними для чоловіка чи дружини.

 Сімейним конфліктом, як правило, вважають різке загострення суперечностей двох членів сім’ї, відстоювання ними своєї думки у процесі розв’язування певної проблеми, яка є особистісно значимою для кожного учасника сімейного конфлікту. Сімейні (подружні) конфлікти є одним із конкретних випадків конфлікту між чоловіком і жінкою, тобто ґендерного конфлікту.

Є.В.Юркова та І.С.Кленина вважають, що ґендерні конфлікти, в більшості, викликані потребою у перерозподілі традиційних жіночих та чоловічих ролей [цит. за 7]. Розуміння шлюбу чоловіком та жінкою, як відомо, дуже відрізняється. Ґендерні особливості сприйняття шлюбу й, відповідно, сімейних ролей та очікувань у ньому, на думку І.С.Кона [6], напряму пов’язані з чоловічим та жіночим Я-образом, Я-концепцією. Вчений стверджував, що чоловічий Я-образ складається здебільшого з інформації про значення Я у трудових, ділових, професійних, спортивних та інтимних сферах. Молоді чоловіки здатні переоцінювати свої здібності, чи то на рахунок положення у групі, чи особистих здібностей. Завищена самооцінка допомагає чоловікам відповідати стереотипу маскулінності. А молоді жінки у Я-образі відображають здебільшого те, наскільки вони привабливі. Жіноча самооцінка здебільшого є досить скромною та реалістичною.

Дослідження Т.В.Андреєвої [2] наводять цікаві фактори моделювання чоловічого Я-образу здебільшого у сферах : «робота», «любов», «пізнання», з одночасним ігноруванням сфери, що пов’язана з сімейними ролями. Натомість жіночий Я-образ здебільшого формується навколо сфер : «любов», «сім’я», «діти», «матеріально забезпечене життя».

У.Харлі [цит. за 9]. виділяє кілька основних очікувань у відносинах до партнера. У чоловіків це – статеве задоволення, супутниця для відпочинку, приваблива дружина, ведення домашнього побуту або моральна підтримка. А у жінок це – ніжність або атмосфера романтизму, піклування, можливість поговорити, чесність та відкритість, фінансова підтримка, відданість чоловіка сім’ї або виконання ним батьківських обов’язків. На думку дослідника, часто невдачі молодих чоловіків та жінок у побудові сім’ї обумовлені просто незнанням потреб іншого. Оскільки потреби чоловіка та дружини так відрізняються, то не дивно, що молодим людям важко пристосуватися до подружнього життя, особливо якщо їх Я-образи ригідні.

Слід зазначити, що рольові конфлікти мають місце у всіх сферах життєдіяльності. Очікування кожної людини стосовно ролей супутників та власних ролей часто стають причинами виникнення все нових і нових конфліктів. Все це стає ще більш актуальним у наш швидкоплинний, нестабільний час, коли традиційні ролі трансформуються у нові, часто зовсім неочікувані, нетрадиційні для нашого суспільства. Серед них, наприклад, чоловік, що виконує сімейну роль домогосподарки; жінка, яка виконує соціальну роль політика чи підприємця; чоловік та дружина в сім’ї, що живе виключно нетривалими зустрічами на кшталт „гостьового шлюбу”. Сьогодення спричинює безліч конфліктів, що пов’язані з новими статевими та соціальними ролями жінок. Тут має місце істотна розбіжність у співвідношенні соціальних очікувань від жінки, її внутрішньосімейними ролями та традиційними ґендерними стереотипами.

Ці сімейно-рольові конфлікти чинять вагомий вплив на зміцнення негативної тенденції до зростання проценту розлучень, яка є типовою для України.

П.П.Горностай виділив основні групи чинників, протиставлення яких веде до виникнення конфлікту. Серед них:

1) організаційні (рольові стереотипи чи соціально прогнозовані рольові позиції);

2) міжособистісні (взаємні рольові очікування, стилі взаємодії);

3) особистісні (цінності, мотиви чи переживання людини). [7]

У сімейно-рольових конфліктах проявляється протиріччя всіх трьох вищезгаданих чинників. Часто в таких випадках індивідуальні особливості людини нівелюються на загальному фоні приналежності до певної статі та відповідності певній соціальній ролі. Процес розподілу сімейних ролей та обов’язків є дуже болючим і конфліктним. Зазвичай, молоді чоловіки, вступаючи у шлюб, вже мають стабільне уявлення про сімейну роль своєї дружини як господині, годувальниці, прибиральниці, няньки для дітей, постійної коханки, а ще й до цього – соціально активної працівниці. Що до жінок, то у більшості випадків вони є прихильницями егалітарного типу розподілу ролей у сім’ї, при якому ці самі сімейні ролі діляться між чоловіком та дружиною порівну, чи за складністю, або за можливістю виконання.

Жінки прагнуть еґалітарності у сімейних відносинах, оскільки саме вони часто відчувають внутрішньоособистісні конфлікти, що виникають через невміння чи неможливість поєднувати соціальні ролі матері, жінки, робітниці тощо. Велика кількість соціальних ролей, котрі виконує сучасна жінка, веде до виникнення рольового конфлікту, який ще більше роздмухується у тому випадку, коли для жінки робота є приорітетнішою, ніж сім’я. [7]

Більшість психологів вважає, що саме вплив ґендерних стереотипів, закріплення соціальних ролей за певною статтю веде до виникнення рольових конфліктів, як внутрішньоособистісних, так і на між-

особистісному рівні.

І.В.Головнєва [4] дослідила моделі поведінки в сім’ях, де об’єк-тивно відбулися зміни традиційних внутрішньосімейних ролей подружжя та, відповідно, обов’язків. Об’єктом її дослідження стали сім’ї, в яких за певних причин дружина виконує чоловічі ролі. Дослідник виокремила такі моделі поведінки подружжя, з об’єктивними змінами традиційних внутрішньосімейних ролей та обов’язків. А саме:

Жінка – головний (а інколи й єдиний) «добувач» в сім’ї, при цьому одночасно виконує і домашні жіночі обов’язки.

Жінка – головний (а інколи й єдиний) «добувач» в сім’ї, а її домашні обов’язки перерозподілені всередині родини.

На думку цього автора, жорстко дихотомічна диференціація ролей в сім’ї породжує як міжособистісні, так і внутрішньоособистісні конфлікти, пов’язані з неможливістю сприйняття себе або свого партнера в нетрадиційній, з точки зору ґендерної стереотипізації, ролі. Дослідник дійшла висновку, що чим більше значення у Я-концепції людини має особистісна ідентифікація, тим менше людина підпадає під вплив ґендерних стереотипів та тим більшою мірою здатна до адекватної поведінки, що заздалегідь запрограмована на незалучення людини в ситуацію внутрішньоособистісних конфліктів [4].

У дослідженні особливостей спілкування чоловіків і жінок, проведеному С.В.Харченко [10], у них виявлена однаково часта демонстрація нетерпимості до критики, неконформності, небажання брати на себе чужі обов’язки. У жінок, на відміну від чоловіків, більше виявляється схильність допомагати іншим, спостерігається високий рівень спрямованості на тісну співпрацю з референтною групою, високий рівень альтруїзму. У жінок більш виражена емоційна експресія, вони яскравіше проявляють емоції у спілкуванні. Однак у чоловіків зафіксовано більш високий рівень емоційного інтелекту, ніж у жінок. Однаковою, як для чоловіків, так і для жінок, визначена здатність до передбачення наслідків поведінки у певній ситуації, логіка розвитку міжособистісної взаємодії [10].

Що до виникнення складної конфліктної ситуації у молодого подружжя, то ставлення кожного з пари до неї може бути різним. Переважна більшість вбачають в цьому загрозу благополуччю та вічній гармонії їх сім’ї. Коли ж виявляється така невідповідність, відмінність, дехто прагне змінити свого партнера, зробити його схожим на себе. Цей процес не проходить швидко та безболісно. У випадку, коли стає ясно, що це неможливо, настає занепокоєння, фрустрація. У людей виникає думка, що причиною їх неспокою є «незадовільна» поведінка партнера. Парадоксально, але факт, що ті, кого так прагнуть змінити, зовсім не хочуть цього. Вони опираються, і в цьому є головний поштовх до утворення сімейного конфлікту. У них є свої думки, переконання та погляди на спільне сімейне життя, і кожен з них обирає для себе свій спосіб відреагування на подібні примуси змінюватися. Хтось починає поступатися, хтось буде атакувати, а хтось просто почне уникати стосунків.

Розглянемо кілька моделей поведінки у сімейному конфлікті, які нам вдалося спостерігати під час проведення дослідження.

Перша модель: молоді люди прагнуть будь-що досягти миру у відносинах. Вони бояться конфлікту, а ще більше – віддалитися від об’єкту обожнювання. Прихильники такого способу реагування на конфліктну ситуацію прикидаються, що погоджуються на бажання партнера змінити їх; вони можуть більше або менше усвідомлювати свої потреби, але вважають їх неправильними і такими, що руйнують сімейні стосунки, а тому ігнорують їх. Саме такий стиль поведінки допомагає створити видимість щасливого шлюбу. Якщо людина не виявляє відкрито свої почуття і потреби або робить вигляд, що не помічає їх, це ще не означає, що вони зникають. Вони залишаються «всередині» і виражаються в інший спосіб. Частіше так поводяться жінки. Але така поведінка зустрічається і у чоловіків. «Поступливі чоловіки», компенсуючи свій стан, перестають спілкуватися, розмовляти або починають пити. Про прихований, загнаний вглиб конфлікт також свідчить здатність до сублімації, що більше притаманна жінкам, ніж чоловікам. Психологічні захисти чоловіків більш прямолінійні у своїй раціональності або ірраціональності (наприклад, алкоголізм). Щодо «поступливих жінок», то вони починають надмірно контролювати своїх чоловіків, або просто «пилити».

Обираючи другу модель поведінки, молоді люди ведуть себе атакуюче, сприймають партнера як проблему і відверто хочуть його змінити. У цьому випадку один із подружжя вважає свою позицію правильною і не припускає існування іншої. Лише коли «супротивник» починає думати, поводитись та, врешті-решт, жити так, як хоче він (вона), наступає довгоочікуване задоволення перемогою. Вияв почуттів одного призводить до звинувачення та образи іншого. Один з подружньої пари відчуває себе безсилим, «припертим до стінки». Все це веде лише до погіршення ситуації. Для того, щоб розібратися в ній, психологи радять почати з заміни ”Ти-висловів” на „Я-вислови”. Останні починаються з займенника «Я» та продовжуються особистими почуттями, думками, переживаннями, поглядами. Натомість «Ти-вислови» сповнені, як правило, агресії, звинувачення, порівнянь, заперечення та зневаги.

Третя стратегія поведінки в сімейному конфлікті – уникати стосунків, що ведуть до конфлікту. Прихильники такого способу реагування ігнорують будь-які звернення чи звинувачення. Коли ситуація загострюється до такого рівня, який вже є нестерпним для даної людини, вона відходить фізично чи відсторонюється емоційно. Такі люди ззовні здаються незалежними та непохитними, але насправді вони відчувають безсилля перед владним та емоційно сильнішим партнером, який розпочав конфлікт. Вони можуть раптово піти з дому, голосно включити телевізор або ж змінити тему розмови.

Стратегії поведінки в конфлікті сімейному практично не відрізняються від відомих стратегій вирішення інших конфліктів: пристосування, конкуренція, компроміс, уникнення, співпраця, описаних К.Томасом, (див., наприклад, Гришина [5]), однак у подружній ситуації набувають, природно, певної специфіки. Всі вказані моделі поведінки (пристосування, конкуренція, уникнення) є непродуктивними та ведуть до негативного результату. Лише співпраця та інколи компроміс є стратегіями, коли обидві сторони будуть у виграші або хоча б не в програші.

У подальшому дослідженні ми плануємо детальний розгляд і інших причин, через які виникають подружні конфлікти, їх психологічний аналіз, пошук шляхів вирішення сімейних конфліктів за допомогою спеціальних прийомів сімейного консультування.

Серед інших причин сімейних конфліктів визначають такі:

·       психосексуальна несумісність подружжя;

·       неповага одного партнера до почуття гідності іншого;

·       незадоволені потреби в позитивних емоціях (відсутність турботи, уваги, любові, ласки, розуміння);

·       пристрасть одного партнера до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики, азартні ігри, інші адикції, фінансові витрати лише на себе);

·       розбіжності в стилі відпочинку;

·       незадоволення потреби у взаємодопомозі по догляду за дітьми, по веденню домашнього господарства

На конфліктність сімейної пари впливають також і перші два кризові періоди в розвитку сім’ї, котрих зазнає кожне подружжя. Серед них виділяють перший рік подружнього життя, який характеризується пристосуванням один до одного, зокрема, у сексуальному житті; адаптацією, коли двоє людей починають сприймати себе як «Ми». Складність періоду в тому, що первинна закоханість зникає, і двоє молодих людей постають один перед одним такими, які вони є насправді. Саме у перший рік сімейного життя процент розлучень досягає 30 %.

Другий кризовий період наступає тоді, коли з’являється дитина. Це дуже складний час у житті кожної пари. Конфлікти очікують подружжя на кожному кроці: це і часткова соціальна ізольованість одного з пари або обох, це і проблеми виховання малолітньої дитини, її хвороби, складності в розвитку, фізична і моральна втома тощо. Дуже відчутний вплив на можливість виникнення сімейних конфліктів між молодими людьми чинять також різноманітні зовнішні фактори. Серед них: складне матеріальне становище, яке погіршується з появою дитини, надмірна зайнятість одного з пари на роботі, тривала відсутність свого власного житла, зіткнення поколінь (коли в одному домі проживають два, а інколи і три покоління).

Зупинімося на ролі психотерапевта у психологічному консультуванні молодої сім’ї, яка переживає конфліктні ситуації. Сімейне психологічне консультування, як відомо, є однією з форм подружньої терапії, оскільки йдеться про більш прості, поверхневі та короткі за часом терапевтичні впливи, в основному в конфліктних і кризових ситуаціях. Консультації дають змогу знайти вихід з певних конфліктів. Однак саме короткотривалість процесу розпізнавання проблеми є основною складністю психологічного консультування. Саме брак часу, а через це – неправильна розстановка акцентів у проблемі, часто є вагомою перепоною у досягненні швидкого результату.

У кожного з членів подружньої пари може бути різний рівень конфліктності. Серед молодих подружніх пар (18-35 рр.) найчастіше зустрічається психологічна несумісність. Тут є ефективною сімейна корекція. Проте є випадки, коли психолог працює з подружжям, яке з часом видозмінюється (члени родини “розвиваються окремо”) і тим самим переходить у неминучу фазу розлучення. У таких випадках сімейна корекція є малодієвою.

В роботі з подружньою парою важливо зацікавити чоловіка та дружину у більш глибокому розкритті їх сімейного (а також особистісного) непорозуміння. Паралельне „озвучування”, розповідь, наративізація, спільний аналіз проблеми і порівняння відмінностей в її розумінні учасниками конфлікту допоможе переосмислити його мотиви і причини.

Проаналізувавши етапи сімейного консультування за Р.Мей [8], Ю.Альошиною [1] та О.Бондаренко [3], ми виокремили такі з них як найбільш ефективні у роботі із молодою сім’єю.

Початкова діагностична стадія полягає у визначенні необхідності консультування і прогнозу впливу на родину. Для початкової діагностики подружнього конфлікту використовують методику аналізу конфліктної ситуації (МАКС). Дана діагностична стадія може включати описовий, прогностичний, динамічний, генетичний та структурний рівні. Обов’язковим елементом для подальшої психотерапевтичної роботи є встановлення психотерапевтичного контакту, а також представлення внутрішньої картини конфлікту хоча б одного з подружжя, а краще обох.

Другим етапом є відновлення подружніх відносин. Тут дуже важливим є зниження психологічної напруги клієнтів. Виникнення цієї напруги може стати результатом песимістичного налаштування членів молодої сім’ї стосовно неминучості конфліктних стосунків та, відповідно, жалість до себе як учасника чогось неприємного (наразі – конфлікту). Тут важливо не спровокувати (чи допустити) виникнення нової хвилі конфліктності сімейної пари в присутності психолога. Це може проявитися у формі звинувачень, скарг, порівнянь, образ, брутальності тощо. Тому практикуючий сімейний психотерапевт має тонко контролювати підтекст своїх висловів, аби не стати на сторону одного з подружжя, не перетворитися на своєрідного “союзника” одному з пари та “противника” для іншого.

Фахівець має з повагою ставитись до повільних кроків на шляху до еволюції та відродження стосунків. Поспіх та кваплення у рішеннях стануть руйнівними у відбудові первинних стосунків, на яких будувалася сім’я.

Важливою є також здатність показати людині “інший бік медалі”, інше ставлення її опонента до ситуації, що склалася. На жаль, часто молоді люди навіть і не підозрюють, що особа, яка поруч, може переживати інші почуття та мати інші думки по відношенню до даної критичної ситуації.

Дуже частою помилкою сімейних психотерапевтів є мимовільне повчання подружньої пари. Однак поради давати не потрібно, навіть якщо про них просять, тому що основна теза виходить з того, що молоді люди самі в змозі вирішити всі конфлікти, що виникли між ними, і треба дати їм право обрати, як саме вони це зроблять.

Важливим елементом сімейного консультування є дотримання конфіденційності (навіть якщо питання не стосується інтимних сфер життя людини), анонімності, делікатності, поваги до внутрішньо-сімейних традицій, звичок, статутів.

Висновки:

Ставлення молодої людини до сімейного конфлікту та способів його вирішення залежить від когнітивних аспектів та емоційних компонентів сімейних відносин, а також від впливу стереотипів щодо сімейних конфліктів, які існують у даному суспільстві. Рівноцінний вплив чинить також і особистісна Я-концепція та Я-образ.

Сімейний конфлікт є конкретним проявом гендерного конфлікту.

Ставлення чоловіків та жінок до сімейних конфліктів досить різняться через розбіжності у когнітивно-емоційних сферах.

Під час сімейного конфлікту молоді люди обирають для себе одну з трьох моделей поведінки: 1) приховане переживання, що ховається за сильним бажанням зберегти шлюб, але з повною відсутністю можливості заявити про свої думки та бажання; 2) відстоювання своєї правоти та бажання змінити партнера, його думки та дії, що супроводжується агресією, зневагою та звинуваченнями; 3) банальне уникнення відносин, що ведуть до конфлікту, втеча від «гострих» тем.

Перший рік спільного життя та народження першої дитини є тими першими кризовими періодами у спільному житті молодої сімейної пари, що супроводжуються виникненням безлічі конфліктогенних ситуацій.

Сімейне психологічне консультування базується на засадах адекватної та швидкої розстановки акцентів у сімейній проблемі, глибокому її розкритті, паралельній розповіді, сімейному аналізі проблеми, використанні сімейної корекції тощо.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.     Алешина Н. Е. Индивидуальное и семейное консультирование. – М., 1994.

2.     Андреєва Т. В. Семейная психология. – СПб.: «Речь», 2005. – 248с.

3.     Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості.: Навч. пос. для студ. ст. курсів психол. факультетів та від. - нь ун - тів. - Харків. : Фоліо,1996.

4.     Головнєва И. В. Изменение традиционных внутрисемейных ролей: новые модели поведения и конфликты.//Практична психологія та соціальна робота. 2006. - № 4.- С.12-16.

5.     Гришина Н. В. Психология конфликта. – СПб., 2000.

6.     Кон И. С. Сексология. М.: Изд.центр «Академия»,2004. – 384с.

7.     Левкович В. П. Социально-психологический подход к изучению супружеских конфликтов// Психол. журн. – 1985. - №3.

8.     Мей Р. Исскуство психологического консультирования. Как давать и обретать душевное здоровье/Пер.с анг. М.Будыниной, Г. Питочкиной. – М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002.

9.     Психология человека от рождения до смерти. Полный курс психологии развития. Под ред. Члена-корреспондента РАО А. А. Реана – СПб.: «Прайм-ЕВРОЗНАК», 2003. – 416с.

10.  Харченко С. В. Особенности общения мужчин и женщин.//Практична психологія та соціальна робота. 2007. - № 4.- С.12-16.