Титов В.М.

ФОРМУВАННЯ СМИСЛІВ ЯК НЕОБХІДНА ПСИХОЛОГІЧНА УМОВА ПОБУДОВИ СТРАТЕГІЙ РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТІВ

 

В статье осуществляется теоретический анализ процесса образования и функционирования личностных смыслов. Рассматривается роль личностных смыслов в разработке стратегий развития субъектов.

Ключевые слова: личностный смысл, субъект, развитие, стратегия.

 

The article presents a review of formation and functioning of personal meanings. Their role in elaboration of subjects’ development strategies is examined.

Keywords: personal meaning; subject; development; strategy.

 

В Україні суб’єкти виробничої діяльності будь-якого рівня функціонують в дуже складних і напружених умовах, які задаються факторами різного масштабу. До найбільш загальних факторів негативного впливу на суб’єктів господарювання можна віднести планетарні зміни в екологічних умовах, міжнародні конфлікти, що дестабілізують економічні та політичні стосунки, інформаційні перевантаження тощо. Залишкові застійні явища, успадковані від зруйнованої радянської системи, гострі внутрішні політичні умови посилюють дію зовнішніх негативних факторів. На вказані проблеми накладаються характерні для сьогодення проблеми з часом. Необхідність різкого скорочення часу між розробленням певної технології і її використанням часто знецінює нову розробку ще до впровадження попередньої. Інтенсифікація виробництва посилюється також значною конкуренцією та прискореними ритмами сучасного життя, що далеко не всім суб’єктам діяльності під силу.

Складність ситуації, в якій знаходиться сучасне виробництво, необхідність його швидкого оновлення вимагають пошуку таких шляхів виходу з неї, що базуються на найбільш перспективних ідеях. Вироблення таких ідей відбувається у процесі стратегічного мислення. В суперечливих, невизначених ситуаціях саме глобальні прогнози, спрямовані на досягнення віддалених у часі цілей, стають найбільш ефективними. Для цього потрібен досконалий теоретичний апарат. Тільки вивірені теоретичні розробки можуть забезпечити надійне і мобільне впровадження нових технологій. Від рівня осмислення основних проблем функціонування системи залежить точність і масштаби визначення перспектив її розвитку. Результатом стратегічного мислення є достатньо точне бачення реальних перспектив діяльності та можливостей довгострокового управління нею.

Стратегічне мислення є свідомим психічним процесом. В ньому активно реалізуються основні структури свідомості. Одними з провідних структур свідомості є смисли, від яких великою мірою залежить визначення цілей діяльності та їх відповідність потребам суб’єкта. Через неадекватність смислів об’єктивним умовам, в яких здійснює свою діяльність суб’єкт, нерідко вибудовуються хибні стратегії розвитку тієї чи іншої господарчої структури.      Для зменшення вірогідності виникнення саме такої свідомої діяльності важливо знати психологічні механізми функціонування смислів у процесі стратегічного мислення. Аналізу таких механізмів і буде підпорядкований наш подальший розгляд процесу вироблення стратегій. Включення такого розгляду до вивчення процесу вироблення стратегій розвитку діяльнісних структур може розглядатися як проекція загального на часткове. Інформація щодо розглянутих при цьому психологічних механізмів допоможе сфокусувати увагу на певних закономірностях протікання стратегічного мислення.

Зупинимося на найбільш загальних закономірностях існування та прояву в свідомості людини смислів. Для цього розглянемо ряд понять, що будуть використовуватися в описі даних закономірностей. Поняття “смисл” буде використовуватися в інтерпретації О. М. Леонтьєва, фундаментальні дослідження якого стали вже психологічною класикою у розробці уявлень про функціонування смислів в структурі свідомості. О.М. Леонтьєв розглядав смисл як “відношення мотиву до цілі” [4, С.292]. Отже, смисл – це відношення до цілі. Ціль зручно розглядати у формулюванні О. М. Бернштейна як “образ потребного майбутнього” [6, С. 441]. Поняття “мотив” нами буде вживатися у визначенні О.М. Леонтьєва як те об’єктивне, в чому потреба конкретизується в даних умовах [1, С.292].

Поняття "стратегія" походить від грецького "strategia" (stratos – військо, ago – веду) [7]. Якщо не прив'язуватись до конкретного походження цього терміну, то стратегію можна розглядати як план глобального (в просторовому і часовому вимірі) управління системою. Саме план, який охоплює собою ціль разом з визначеними етапами її досягнення [5, С.94], є структуруючим елементом стратегії. Отже, дослідження зв'язку смислу з ціллю, з її формуванням і проявом багато в чому зможе допомогти у розумінні психологічних механізмів становлення та реалізації стратегії.

Згадана вище характеристика О. М. Леонтьєва взаємодії трьох компонентів психіки – мотиву, смислу та цілі, яка є досить важливою для розгляду проблеми вироблення суб'єктом стратегій, потребує, на наш погляд, деяких уточнень. Мотив діяльності, як конкретизована потреба, сигналізує в психіці людини про певну нестачу чогось, про певний дефіцит чогось важливого для людини, про необхідність чогось для її існування, про деякий дисбаланс в ній. Це "щось" може мати різне походження – біологічне, психологічне, соціальне. Залежно від аспектів розгляду, в мотиві може виділятися той чи інший його бік – детермінуючий, спонукальний, пошуковий, регулюючий, динамізуючий тощо. Але треба виділити загальне призначення мотиву – фіксувати нужду в тому, чого людині не вистачає.

Підкреслимо, що сама потреба, а також мотив, як форма потреби, є певним станом психіки, що відображає неадекватність зовнішнього, яке знаходиться за межами певної цілісної структури, внутрішньому, яке відповідає такій структурі. Потреба інтегровано сигналізує про проблеми у функціонуванні тієї чи іншої структури на даний момент часу, фіксує дисгармонії, що виникли у взаємодії цих структур. У підсвідомості існування потреби постає як стан невизначеності, дискомфорту, як те, що турбує людину, але для неї ще неясний зміст цього сигналу. У свідомості він сприймається в найзагальнішому вигляді як "щось не так". Це є відображенням в свідомості потреби як цілісного психічного утворення. Далі в свідомості відбувається реакція на цей сигнал, на цей стан, на цю психічну структуру. Його усвідомлення постає в образі того, що потребує людина. Так у свідомості з'являється предмет потреби. Формування образу предмета потреби як знака того, що може задовольнити потребу, зняти її, йде двома основними шляхами. Ці два шляхи, дві форми пошуку взаємопов'язані і постійно коригують один одного. Власне, це є два боки одного спільного процесу реакції свідомості на потребу. Для зручності розгляду цих і подальших аналізованих взаємодій подамо їх у вигляді схеми (рис. 1). Зауважимо, що наш аналіз ми обмежимо інформаційними процесами. Ці процеси, що протікають в сфері пам'яті, представлено зліва на схемі, а в сфері мислення – справа. Звичайно, що такий розподіл зберігає той характер умовності, який взагалі має відділення пам'яті від мислення. Кожний з цих процесів спирається на прояви один одного, вони глибоко проникають один в одного, активно взаємодіють, зберігаючи при цьому свою специфіку.

На певних етапах психічного відображення можливе відносне посилення та послаблення процесів, представлених на схемі зліва чи справа, як, власне, і зверху чи знизу. Такі коливання, відхилення чи затримки залежать від особливостей суб’єкта, специфіки предмета відображення та особливостей ситуації. Проте, це не порушує загального характеру взаємодій, що розглядаються, їхнього інформаційного ядра. Силові, енергетичні складові цього процесу, наприклад такі, як переживання емоцій, почуттів, вольові прояви, які більшою чи меншою мірою присутні в інших компонентах розвитку спрямованості діяльності суб’єкта, будуть розглядатися нами лише інформаційно, як носії певної інформації. Так потреба, пов'язана з необхідністю приймання їжі, постає в психіці індивіда в формі відчуття голоду, яке найчастіше супроводжується негативними емоціями. Саме ці, спочатку мало усвідомлювані переживання представляють потребу, сигналізують, інформують про неї. Енергетична складова емоцій впливає на стійкість сигналу, динаміку його прояву, але нас цікавитиме його зміст.

Своїм змістом сигнал інформує про потребу людини в чомусь і це "щось" має усвідомитись для того, щоб бути врахованим при побудові стратегії.

Вихід в психіці на згадане "щось", на образ того, що потрібне людині, на предмет потреби здійснюється, як вже зазначалось, через механізми пам'яті та мислення. В пам'яті сигнал породжує відповідні йому асоціації, які актуалізують зафіксовані в досвіді образи, пов'язані з подібною інформацією, що представлена в потребі.

Може статися так, що завдяки пам'яті в свідомості виникне образ предмета потреби. Проте, процес мислення, як узагальнене і опосередковане відображення дійсності, все-таки міг брати участь в пошукові і цього образу. Така участь могла полягати в мисленнєвих операціях щодо узагальнення утворених асоціацій, у формуванні їх з опорою на базовий сигнал.

Чим складніша потреба людини, тим більшою є доля мислення у її усвідомленні. Враховуючи соціальну природу мислення людини, її бісуб'єктність, зазначимо, що у індивіда, а тим більше у групи людей, воно відбувається у вигляді "мислення-спілкування", тобто, з використанням слова, поняття. В процесі мислення людина не завжди оперує словами, хоча вони виконують в ньому провідну роль. "Думка відбувається в слові" стверджував один з кращих дослідників мислення Л. С. Виготський [2, С.164]. Але зразу ж за цим твердженням він вказує, що їхня взаємодія опосередковується значеннями, причому значення предмета не є значенням слова. "Предмет має значення – це значить, що він входить у спілкування" [2, С.164]. Можна додати – в "мислення-спілкування".

Поняття, позначені в психіці словами, проявляються за своїм змістом, інформаційно, у вигляді значень, що є узагальненою формою відображення досвіду людини, продуктом мисленнєвої діяльності. Причому, значення можуть бути представлені певними схемами дій, навичками, нормами, рольовими формами. Асоційовані в пам'яті значення починають функціонувати в полі свідомості як оператори, налаштовані на абстрагування інформації, узагальнення її згідно з представленим в потребі пошуковим образом. Завдяки актуалізованим значенням відбувається упорядкування, спрямування інформаційного потоку на основі усталених для культури, до якої належить суб'єкт, норм. Значення, що є опорними елементами мислення, узагальнюються, об'єднуються в певні комплекси. Утворення таких психічних структур здійснюється згідно з правилами, що формують логіку мислення, та особливостями мови. Потреба, як потік певних імпульсів, що сигналізують людині про необхідність у чомусь, постає в свідомості в вигляді формулювання "Я хочу те і те". Ця рефлексія, усвідомлення своєї потреби стає можливою завдяки трансформаціям значень і асоціацій, що приводять до чіткого усвідомлення предмета потреби. Позначення потреби образом її предмету має зворотний ефект, організуючи, структуруючи та роблячи її більш цілісною, рельєфною.

Подальше відображення потреби після усвідомлення її предмета веде до відповідних змін цього психічного утворення. Відбувається конкретизація потреби, розгляд її в контексті умов, властивих для даної ситуації. Таку конкретизовану в даних умовах потребу О. М. Леонтьєв називає мотивом. Формування мотиву на азі потреби проходить у підсвідомості. Цей процес певною мірою регулює вже сформований предмет потреби, який фігурує в свідомості. Свідомість і підсвідомість постійно взаємодіють між собою, що не виключає взаємодії між собою певних психічних змістів окремо в свідомості і окремо в підсвідомості. Аналізована зараз взаємодія у свідомості мотиву і потреби спирається переважно на безпосереднє відображення об'єктів у відчуттях, сприйманнях, асоціаціях, емоціях. У свідомості предмет потреби має більш узагальнений характер відображення, що створює певні межі, вільне встановлення чуттєвих зв'язків у підсвідомості. Подібний коригуючий вплив можуть мати підсвідомі психічні змісти на структури, що взаємодіють у свідомості. Психічні структури, представлені на схемі вертикально (значення, смисли, думки, уявлення, установки, асоціації) функціонують як у свідомості, так і в підсвідомості, занурюючись більше в ту чи іншу з них залежно від обставин та специфіки взаємодій.

Звичайно, що конкретизована потреба, тобто, мотив, як і початкова потреба, має свій предмет, тобто, образ того, що може її задовольнити. Для того, щоб це зробити організовано, людина має його усвідомити. Так само, як при формуванні предмета потреби, формування предмета мотиву відбувається завдяки мисленню і пам'яті. В мисленні основними операторами, що забезпечують утворення предмета мотиву, стають смисли. Саме з опорою на смисли здійснюється оцінювання того чи іншого образу в якості предмета мотиву. В результаті цього оцінювання визначається чи відповідає даний предмет мотивові, а якщо відповідає, то наскільки. Нагадаємо, що О. М. Леонтьєв визначав смисл як відношення мотиву до цілі. На наш погляд, поняття "смисл" є більш широким і охоплює у відношенні до мотиву будь-який психічний зміст. Адже, мова може вестися і про смисл дій, і про смисл переживань. Найбільш пряме відношення до мотиву має його предмет. Смисл бере безпосередню участь як в пошукові предмета мотиву, так і в оцінці міри відповідності знайденого предмета мотивові. Сам смисл утворюється в процесі мислення із значень подібно тому як мотив виникає із потреби. Основним в цьому механізмі є прив'язування до конкретної ситуації. Л.С.Виготський, аналізуючи зв'язки мислення з внутрішнім мовленням, зазначав, що "значення є тільки камінням в будівлі смислу" [1, С. 305]. Із усталених значень вибудовується унікальний смисл, властивий тільки для даних обставин прояву психіки людини, даного контексту її взаємозв'язків з оточенням, даного її стану. Ясно , що визначальним у структурі смислу є мотив. На те, яким буде остаточний смисл предмета мотиву, впливає і сам конструктивний матеріал, тобто, самі психічні змісти, які опрацьовуються в процесі мислення суб'єкта.

На актуалізацію психічного змісту, в межах якого має з'явитися предмет мотиву, значно впливають мнемічні процеси. Характер їхнього протікання також задається мотивом. Основними носіями, що забезпечують реалізацію цих процесів, стають установки. Поняття "установка" було введено німецькими психологами для розгляду факторів, пов'язаних з минулим досвідом, які впливають на процес сприймання. Ми будемо розглядати установку в контексті розробок цього поняття Д. М. Узнадзе як готовність, налаштованість суб'єкта, що виникає у нього при передбаченні появи об'єкта. В аспекті нашого аналізу інформаційної спрямованості діяльності суб'єкта пропонується розглядати установку подібно до розгляду смислу – як мнемічний компонент відношення мотиву до певного психічного змісту. В ролі такого психічного змісту нас цікавить предмет мотиву.

Аналогічно тому, як під впливом мотиву із значень формуються смисли, під впливом того ж мотиву відбувається створення на базі асоціацій установок. Особливості ситуації існування потреби, які представлені в мотиві, спрямовують розвиток асоціацій на пошук в пам'яті відповідних установок. Звичайно, що вже зафіксований в свідомості предмет потреби фокусує цей процес, надає йому необхідної селекції та організації. Знайдені і відібрані установки, які представляють досвід функціонування в психіці подібного мотиву, стають мнемічним компонентом утворення предмета мотиву. Установки надають інформації, пов'язаній з цим предметом, характеру стійкого, стабільного існування. Такий прояв установки з боку пам'яті доповнює процес формування предмета мотиву в мисленні. Взаємопроникнення процесів пам'яті і мислення приводять до смислової установки, що створює інформаційний каркас предмету мотиву. Завдяки взаємодіям, що були проаналізовані вище, мотив стає досить визначеною психічною структурою, є вагомою спонукою до діяльності.

Наступним етапом наближення інформаційної спрямованості діяльності до її виконання є виникнення інтересу. Інтерес, як видно із схеми, знаходиться ближче до свідомості, ніж потреба і мотив, а, значить, частка усвідомлюваних елементів в ньому зростає. Інколи ця частка буває настільки вагомою, що виділяють і свідомі інтереси. Інтерес вбачають як "форму прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності" [6, С. 146]. Оскільки його відносять до форми прояву потреби, то його можна класифікувати як феномен підсвідомості. Правда, за такого широкого визначення як "форма прояву пізнавальної потреби" сюди може бути віднесений і мотив. Тому це визначення треба конкретизувати. Тим більше, що і сама потреба, і мотив "забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності". Але ж і цілей ще нема, нема що усвідомлювати. Хіба що під поняттям "усвідомлювати" мається на увазі конструювання цілей за участю свідомості.

Виходячи з того, що в практичній та теоретичній діяльності ми часто звертаємось до інтересу як цілком визначеного і стійкого психічного утворення, то є смисл говорити про нього як про психічну структуру. Інтерес досить тісно пов'язують з увагою. К.К. Платонов вказує, що він є зосередженням уваги на певному феномені [5, С.47], додаючи ще, що інтерес є проявом не тільки пізнавальної потреби. Не вдаючись до докладного аналізу понять, що не є головним для нашого розгляду, дамо таке узагальнене визначення увазі. Увага – це психічний процес що забезпечує в психіці утримування заданого інформаційного режиму. До інформаційного режиму будемо відносити правила і межі оперування, його спрямованість. Тобто, увага є засобом здійснення керівних функцій по відношенню до того чи іншого процесу, утримування його в межах певної програми. А сама ця програма задається інтересом.

Отже, уточнимо наведену вище інтерпретацію інтересу таким чином. Інтерес – це психічна структура, яка задає інформаційну визначеність увазі. Проте зауважимо, що про інтерес, як і про інші розглядувані за наведеною схемою психічні утворення, мова йде в діяльнісному, а не особистісному масштабі. В цьому контексті напрошується ще одне застереження. Потреби, мотиви, інтереси мають процесуальний характер. Але при розгляді розвитку діяльнісної спрямованості, що є психічним процесом, вони набувають структурного характеру, тобто, стають структурами функції, її інформаційними блоками. Звичайно, що вони можуть бути і особистісними структурами, якщо розглядати особистість як суб'єкт макродіяльності, що задає її характер, організує своє життя.

Таким чином, інтерес постає в процесі розвитку інформаційної спрямованості діяльності в якості психічної структури, що задає "інформаційний тунель" увазі. Для свідомого використання особою цієї інформаційної здатності інтересу їй треба визначитись з предметом інтересу. Якраз відображення в свідомості предмета інтересу, тобто, того, на що він має бути спрямований, найбільш повно представляє в ній конкретний інтерес. Предмет інтересу і сам інтерес є продовженням один одного і зміна одного з них веде до зміни другого. В формуванні самого інтересу, яке здійснюється під впливом мотиву, беруть участь з боку мислення – думки, з боку пам'яті – уявлення. Функцією інтересу є відбір інформації, яка може бути корисною для реалізації мотиву. Вироблення інформаційного базису для такої селекції здійснюється в процесі мислення шляхом узагальнення. Матеріалом для узагальнення є смисли, до роботи з якими можуть залучатися деякі значення. Узагальнення цих психічних змістів за ознаками, що відповідають мотиву, утворення належного зв'язку між ними постає у вигляді думки – основної одиниці мислення. Комплекси таких думок стають інформаційним наповненням інтересу. Усвідомлення цих думок здійснюється перш за все завдяки мові. З допомогою понять людина починає розуміти свій інтерес і його предмет. Не завжди це відбувається досить точно. М. Нєкрасов якось писав Л. Толстому: "Мені шкода своєї думки, так бідно я її спіймав словами" [3, С.188]. Частина інформації завжди залишається у вигляді образів. Такі образи постають в інтересі та його предметі у вигляді уявлень, що постачаються пам'яттю. Уявлення є чуттєво-наочними образами предметів, які зберігаються в пам'яті і відтворюються в свідомості через вплив самих предметів на органи чуття. На основі установок актуалізовані уявлення групуються взаємодією з думками і разом з ними стають змістовним наповненням інтересу та його предмету.

Подальше звуження інформаційного процесу у розвитку спрямованості діяльності суб'єкта відбувається завдяки рішенню. Рішення – це психічна структура, що представляє вибір остаточного варіанта дій, спрямованих на задоволення потреби. Цей вибір проводиться з того поля інформації, яке було сформоване з допомогою уваги і сфокусоване в інтересі. Зараз аналізується тільки інформаційний бік рішення. Змістовно рішення представлено в його предметі, тобто, в інформації про можливі варіанти задоволення потреби. Ці варіанти постають як альтернативні, оскільки тільки по відношенню до одного з них суб'єкт зможе сказати "Так", тоді як інші мають бути відхилені. Зі схеми видно, що рішення знаходиться впритул до межі, що розділяє свідомість і підсвідомість. Ця обставина проявляється в тому, що в рішенні присутня чимала кількість усвідомлюваних елементів. Інколи вони навіть переважають і тоді мова йде про свідомі рішення. Але найчастіше відбувається усвідомлення або формальне доведення в свідомості уже отриманого в підсвідомості рішення. Знову ж таки, як і в попередньо розглянутих структурах, в утворенні рішення беруть участь пам'ять і мислення. Оперування думками в процесі мислення веде до їхнього узагальнення, укрупнення, фіксації ними певних закономірностей. Узагальнена думка, яка цілісно відображає предмет, принцип його існування та розвитку, називається ідеєю. Це добре усвідомлювана думка, хоча її зародження і розвиток може мати підсвідомий характер.

Творчі ідеї, які дають вихід за межі попередніх уявлень про предмет, більше формуються якраз у підсвідомості. Такі ідеї дуже важливі для побудови стратегій, але багато з них бувають далеко не адекватного змісту. Врівноважуючим фактором, що стримує від помилкових рішень, нерідко виступають стереотипи. Стереотипами є відносно стійкі і спрощені образи взаємодій з предметом, які є узагальненням власного досвіду і упереджених соціальних уявлень. При прийнятті рішення вони є антагоністами оригінальних ідей. При переважанні ролі стереотипів в оцінці інформації, як правило, формується консервативна, інертна позиція. Актуалізація в пам'яті готових стереотипів може зекономити час прийняття рішень, що буває дуже важливим в умовах його дефіциту чи дефіциту інформації, в стресових ситуаціях. Мова йде про діяльнісний стереотип, який займає проміжну позицію між соціальним стереотипом і динамічним (фізіологічним) стереотипом.

В діалектичній взаємодії стереотипу та ідеї народжується інформаційне рішення, що стає моделлю діяльності суб'єкта. На основі виробленого рішення формується ціль, в якій інформаційно представлено завершення передбачених в рішенні дій. Ціль – це суб'єктивний образ бажаного результату дії чи діяльності [5, С. 164]. За О.М. Берштейном ціль як "образ потребного майбутнього" дійсно є образом результату дій, спрямованих на реалізацію потреби. Проте, "потребне майбутнє", мабуть, є видом цілі, максимальною, ідеалізованою ціллю, в якій предмет потреби бачиться у відриві від конкретних умов його існування. Ціль, за нашою схемою, знаходиться на межі свідомої і підсвідомої сфер психіки. Підсвідома сфера представлена в цілі суб'єктивними елементами психіки, властивими конкретному суб'єкту з усіма його індивідуальними особливостями. Свідома сфера є більш соціалізованою структурою психіки і в цілі вона фігурує у вигляді узагальненої, типової інформації. Ціль є інформаційним посередником між внутрішнім і зовнішнім світом суб'єкта, які поєднуються завдяки діяльності. Ціль виступає для діяльності визначальним інформаційним комплексом, її основним спрямовуючим і регулюючим інформаційним фактором. Таким чином, ми вийшли на основну психічну структуру, в межах якої відбувається інформаційна побудова стратегії, на ціль. Перш, ніж продовжити розгляд прояву цілі в цій якості, зробимо кілька методологічних зауважень.

Наведений аналіз стосувався змін в психічних структурах, починаючи з потреби, в той час як сама вона поставала певною даністю. Проте, якщо потреба задається соціумом в контексті більш широких потреб, то етапність за схемою може дещо порушуватись. Приміром, людині ставиться колективом вимога взяти участь в виборах керівних органів, що є предметом конкретної колективної потреби. Виходячи із загальної індивідуальної потреби, а саме, потреби в збереженні нормальних стосунків з колективом, особистість підпорядковує себе запропонованій формі діяльності – участі в голосуванні. Отже, виходячи з своєї загальної потреби, індивід приєднався до предмету колективної потреби, хоча міг цього і не робити. Оволодіння прийнятою в колективі формою поведінки – це є інформація, яка, власне, вже виступає як предмет потреби і з орієнтацією на неї починає формуватися потреба. Але подальший рух вже можна розглядати за схемою. Можуть бути випадки і не ієрархічної, а однорівневої взаємодії потреб, пов'язаних з різними діяльностями. Тоді перехрещення діяльностей ускладнюватиме розвиток їх структур, що може приводити до накладання, деформування, редукції чи навіть підміни деяких з них. Наприклад, може відбуватися зіткнення, боротьба мотивів близьких за часом чи за змістом діяльностей або випадки, коли мотив однієї діяльності в іншій виступає як ціль. Але в статті мова йде про елементарний розвиток структури інформаційної спрямованості суб'єкта і тому її треба сприймати з відповідною для теоретичного вивчення ідеалізацією, а саме, як клітинку діяльності, вільну від системних зв'язків.

В статті також досить абстрактно, без врахування всієї повноти психічної життєвої динаміки, представлена взаємодія свідомості і підсвідомості. Бісуб'єктна сутність людини, що створює умови для постійного роздвоєння психічних процесів, теж не враховувалася в наведеному розгляді. Два "Я" людини, які можуть набувати форму "Я-діяльнісного" і "Я-рефлексивного", "Я-ідеального" і "Я-реального", "Я-індивідуального" і "Я-соціального" і т.п., проявляються і у взаємодії свідомості і підсвідомості, що створює додаткові труднощі у диференціації структур діяльності. Наприклад, взаємодія образів "Я-ідеальне" і "Я-реальне", кожен з яких є цілісним образом суб'єкта, можуть привести до роздвоєння смислів, орієнтації їх на прояв різних образів "Я" в психіці суб'єкта, викликати діалог таких смислів, що значно ускладнить структурний аналіз інформаційної спрямованості діяльності.

На початку статті стратегія була представлена як план глобального управління системою. Поняття "план" тут, мабуть, краще замінити поняттям "схема", бо інакше не зрозумілим буде поєднання "стратегічний план". Схема є обрисом майбутнього плану, його основою. Врахуємо, що системою в нашому аналізі є діяльність. В інформаційному аспекті глобальне загальне управління діяльністю здійснюється завдяки цілі. Але стратегія не є безпосереднім регулятором діяльності, процесу досягнення цілі. Швидше стратегія є ідеологією процесу виконання цілі, визначення того, що і в якій взаємодії та послідовності може реалізувати ціль, тобто, виявлення інформаційного потенціалу її досягнення. З огляду на наведені доповнення можна дати таке робоче визначення поняття, що відображує цей психічний феномен. Стратегія – це схема виявлення та реалізації інформаційного потенціалу досягнення цілі, тобто, предметом стратегії є функціональні характеристики процесу досягнення цілі. Отже, для побудови стратегії наявності самої цілі замало. Ціль задає кінцеві контури стратегії, а для визначення її структурних блоків, конкретизації стратегії доводиться звертатися до генезису цілі, відображеної на аналізованій вище схемі. Основний зміст цілі представлено в головній ідеї. Зрозуміло, що саме передбачення дій щодо реалізації головної ідеї і складатиме основний потенціал її виконання. Схема цих дій стане базовим компонентом стратегії.

Для оцінювання важливості передбачуваних дій і послідовності їхнього виконання необхідно їх осмислити, тобто, співвіднести з мотивом діяльності. Тут якраз важливо зупинитися на специфіці сучасних стратегій. Швидкі зміни ситуації, глобальний функціоналізм буття людини нашого часу вимагають постійних змін цілей, здатності до їх трансформації, швидкої адаптації до нових умов. Отже, при конструюванні стратегій це має бути враховано. Тому, осмислення майбутніх дій повинно мати певною мірою розширений характер. Цього можна досягнути використанням при утворенні смислів більш загальних значень, ніж це випливає з мотиву, виробляти смисли з деяким інформаційним допуском. Таку можливість надають теоретичні, а також філософські значення та смисли. Саме їх узагальненість дозволяє вибудовувати такі стратегії, які враховують можливі зміни ситуації.

Можна сказати, що до сучасних стратегій мають входити і елементи, спрямовані на зміну самої цілі, які передбачають таку зміну. Тут виникає логічне запитання: " А чи не є це зміною самого суб'єкта діяльності? ". Особливо слушним це запитання стає при проектуванні глобальної діяльності.

Сучасні психологічні підходи до вивчення спрямованості діяльності суб'єкта дають підстави для позитивної відповіді на поставлене запитання. При спрямуванні своєї активності на об'єкт суб'єкт має бути готовим не тільки до чималих змін самого себе, а й до певного діалогу з предметом своєї діяльності. Бісуб'єктний характер психіки людини дозволяє їй це робити в процесі внутрішнього мовлення, тобто, в процесі "мислення-спілкування". Саме через відсутність такої взаємодії з навколишнім світом ми і знаходимося зараз на межі виживання. Певний гуманітарний, філософський, рефлексивний акцент має бути зараз компонентом будь-якої стратегії. В процесі підготовки до діяльності діалог з самим собою як діалог з природою, з іншими людьми зробить осмислення своїх майбутніх дій таким, що воно зведе до мінімуму нанесення шкоди самому собі через неадекватні дії на окремі предмети свого середовища. Підводячи підсумок розглянутого, можна констатувати, що психологічно вивірене формування смислів унеможливить виконання такої діяльності, яка позбавляє людину майбутнього, веде до знищення самої себе, деякі ознаки чого зараз вже можна спостерігати.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.     Выготский Л.С. Мышление и речь. – М. – Л., 1934. – 336с.

2.     Выготский Л.С. Собрание сочинений: т.1. – М.: Педагогіка, 1982. - 488с.

3.     Дружинин В.В., Конторов Д.С./ Идея, алгоритм решение. М.: Воениздат, 1972. – 328с.

4.     Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М.: Изд-во МГУ, 1972. – 576с.

5.     Платонов К.К. Краткий словарь системы психологических понятий. – М.: Высшая школа, 1984. – 176с.

6.     Психология. Словарь/ Под общ. Ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1990. – 494с.

7.     Современный словарь иностранных слов. М.: Русский язык, 1992.–472с.