Зарецька О.О. (Київ)

 

КАТЕГОРІЯ «СИТУАЦІЯ» У ТЕХНОЛОГІЯХ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Анализируется роль междисциплинарной категории «ситуация» в технологиях интеллектуальной деятельности. Аргументируется обычность «орудийного» применения этой категории в технологиях научно-исследо-вательской деятельности. Выделено и проанализировано несколько наиболее распространенных типов технологического использования категории «ситуация» в некоторых видах интеллектуальной деятельности.

Ключевые слова: ситуация, психологическая ситуация, ситуационный контекст, осмысление ситуации, индивидуальный опыт, интеллектуальная деятельность, технологии интеллектуальной деятельности.

 

The article analyzes the role of the interdisciplinary category of “situation” in intellectual activity technologies. Ordinariness of instrumental application of this category in research scientific activity technologies is argued. The most widespread types of technological use of the category “situation” in some kinds of intellectual activity are singled out and analyzed.

Keywords: situation, psychological situation, situational context, understanding of situation, personal experience, intellectual activity, technologies of intellectual activity.

 

Проблема. Метою роботи є з’ясування ролі міждисциплінарної категорії «ситуація» у технологіях інтелектуальної діяльності. Безліч наукових дисциплін оперують цим терміном. Наукова практика в одному синонімічному ряду з «ситуацією» вживає терміни «контекст», «умови», «середовище», тощо. Методологічне значення категорії «ситуація» не обговорюється спеціально – так, наприклад, як категорій «об’єкт» чи «предмет», хоча важливість розгляду об’єкта у ситуаційному оточенні відзначалась дуже авторитетними дослідниками і підтверджується у всіх дослідженнях, присвячених ситуативному аспекту тих чи інших явищ. Ще в 30-ті роки К.Левін закликав описувати людину і умови, що оточують її, у єдиних термінах як складові однієї ситуації. Чітка і послідовна методологічна позиція, що втілювала б цю вимогу, вимагає розглядати у якості об’єкта дослідження комплекс «об’єкт у ситуації» - принаймні, для об’єктів, що еволюціонують, «живуть».

Неможливо не звернути увагу на те, як часто цей термін зустрічається у текстах зовсім різного спрямування – від суто наукових до текстів повсякденного спілкування. Методологічний аналіз контекстів застосування категорії «ситуація» у навчальних, наукових і художніх текстах свідчить про широке коло можливостей, яке надає використання цієї категорії. «Знаряддєве» застосування категорії «ситуація» у технологіях науково-дослідницької чи навчальної діяльності є узвичаєною (хоча не завжди усвідомленою чи вербалізованою) процедурою, до якої звикла кожна людина, котра систематично (наприклад, професійно) практикує інтелектуальну діяльність, читає чи пише серйозні тексти, що є результатом інтелектуальної діяльності. «Знаряддєве застосування» ми розуміємо як одне із знарядь відповідної технології, як правило, тієї чи іншої технології мислення, осмислення, продукування – тобто тієї чи іншої технології інтелектуальної діяльності. Перелічимо деякі (можливо, найбільш поширені) з таких використань.

І. Виявлення і перелік ситуацій, у яких зустрічається, вживається чи використовується досліджуване автором явище – тобто пошук і упорядкування ситуаційного контексту для досліджуваного об’єкту. Це розповсюджений сценарій побудови наукового дослідження у гуманітарних галузях і так само упорядкування і представлення результатів у науковому тексті. Знайдені ситуації автор дослідження може просто перелічувати, особливо якщо їх небагато, або зробити спробу побудувати класифікацію таких можливих ситуацій. Це один з головних аналітичних механізмів при проведенні наукового дослідження: виділяються, аналізуються, типізуються і класифікуються прояви об’єкту дослідження, а слідом за цим аналізуються, типізуються і класифікуються варіанти оточення об’єкту. Наприклад, у головній теоретичній статті одного з номерів наукового видання «Політичний менеджмент» Г.Почепцов будує текст, присвячений теоретичному осмисленню категорії «стратегія», так: після короткого вступу у проблему, автор формулює свої завдання: «Можна виокремити кілька ситуацій, де статус стратегії найбільш важливий, де її неврахування чи нерозробленість призводять до катастрофічних наслідків» [1, с. 4]. Прикладів такого типу безліч майже у кожному науковому тексті, що дозволяє говорити про методологічний і технологічний характер цієї процедури.

Ситуаційні контексти, які шукає автор дослідження, можуть бути реальні (вони відтворюються у експериментальних роботах чи спостерігаються у пошуково-емпіричних), а можуть бути мислимими – так би мовити «віртуальними», що набагато розширює поле теоретичного дослідження. Так, при побудові теорії «розумних» систем одного класу І.М.Крейн розробляє різні типи високоорганізованих систем, у яких може, в принципі, виникнути «розум» - тобто, різні «ситуації» еволюції високоорганізованої системи до рівня «розумної». У тій самій роботі Г.Почепцов на певному етапі аналізу стратегій зауважує: «Будь-який аналіз ситуації, будь-яке планування завжди, усвідомлено це аналітиками чи ні, передбачає наявність такої собі «чорної скриньки»: до неї потрапляють ситуації, які не можна передбачити сьогодні» [1, с.16].

ІІ. Розширення «меж» досліджуваного об’єкту за рахунок найближчого оточення – тобто за рахунок підключення ситуації до аналізу. Часо-просторове розширення досліджуваного фрагменту реальності, синхронія-діахронія для даного об’єкту, аналіз задіяного оточення на різних етапах еволюції об’єкта дослідження, аналіз взаємодії об’єкта з оточенням – в різних технологіях цього типу головною досліджуваною категорією є ситуація навколо об’єкту дослідження.

ІІІ. Ситуація як «депо» можливих варіантів прояву об’єкту дослідження чи опису, варіантів його функціонування, стану, тощо. Тут ситуація визначає, детермінує якісь суттєві характеристики об’єкту, і тому її аналіз є невід’ємною частиною дослідження.

ІV. Ситуація як «джерело» ідей, «підказок», натхнення для думки дослідника. Це теж достатньо розповсюджена технологія: тло, на якому розглядається об’єкт, на якому він існує чи функціонує і з яким так чи інакше пов’язане саме життя об’єкту, під прискіпливим оком дослідника дозволяє побачити багато чого і в самому об’єкті дослідження.

V. Ситуація як вимір самоусвідомлення. Ситуація – деякий життєвий контекст, або умови, у яких перебуває, діє й усвідомлює себе суб'єкт у певний період свого життя. У психогерменевтичній парадигмі «ситуація» розглядається як психологічна ситуація суб’єкта, його суб’єктивно вироблений «текст» осмислення обставин власного життя, усвідомлення себе в певний період свого життя. Психологічна ситуація задає ракурс розгляду суб’єктом конкретних життєвих обставин. Зупинимось на цьому детальніше.

Ситуація – це певним чином організовані зовнішні обставини. Хто і що їх організує? Свідомість суб’єкта через сприйняття і «перетравлення» - осмислення на основі власного досвіду. Саме тому «ситуацією» доцільно вважати «психологічну ситуацію» конкретного суб’єкта, з позиції якого розглядається конкретна мозаїка життєвих обставин.

З точки зору зовнішніх спостерігачів людина живе і діє в деяких обставинах, але психологічно вона живе у тій ситуації, яку сама вбачає, сама побудувала навколо себе. Зовнішні обставини, що існують об’єктивно, люди бачать, сприймають по-різному - так, ніби вони перебувають у різних ситуаціях. Цей феномен об’єктивно існує і відмічений без винятку всіма дослідниками проблеми ситуації. Перетворення зовнішніх обставин у свою суб’єктивну ситуацію, що передбачає інтерпретацію індивідом актуальної “зовнішньої” ситуації, в дослідженнях з психології соціальної ситуації називають “визначенням ситуації”. Індивідуальні когніції відносно навколишньої реальності виявляються більш важливими для індивіда, ніж факти, що об’єктивно її описують. Відома теорема У.Томаса полягає в ствердженні того, що якщо людина визначає для себе ситуацію як реальну, то ситуація стає реальною за своїми наслідками, незалежно від того, наскільки вона реальна в дійсності (хоча що в даному випадку є дійсністю? чия точка зору?).

«Визначаючи» ситуацію, людина одночасно «визначає» і себе у цій ситуації. Тим самим особистість фактично сама створює, конструює той соціальний світ, у якому живе. Л.Росс і Р.Нісбетт дотепно зауважують із цього приводу: “одяг і ситуація визначають людину” [2, с. 249].

Різні культури озброюють людину різними засобами суб’єктивної інтерпретації реальності. Контінуумну за своєю природою лавину постійно мінливих зовнішніх обставин особистість при сприйнятті організує й атрибутує у відповідності з усім її вже накопиченим досвідом - усюди, за відомою цитатою, “минуле витріщає свої вічка”. Можна сказати, що суб’єкт дивиться на світ через свою суб’єктивну «експірієнсну» призму. Адже той самий весняний квітучий сад для однієї людини (у певний конкретний період її життя) – це ситуація пробудження молодих надій, для другої – ситуація споживання естетичних цінностей, для третьої – руїни гірких спогадів, а для четвертої - щоденна узвичаєна картинка, на якій більш-менш байдуже зупиняється око по дорозі на роботу. Згадаємо чудовий вислів з воістину герменевтичним смислом: “Моя таємниця – це тільки моя таємниця, навіть якщо її знають усі”.

Що робить ситуацію ситуацією? Обставини життя стають ситуацією для суб’єкта тоді, коли їх сукупність означає не тільки те, що означає буквально, а має значимий для суб’єкта індивідуальний смисл, мету, детермінанту. “Психологічний життєвий простір” суб’єкта (термін К.Левіна) для нього (і тільки!) членується на певні психологічні ситуації, і розуміння того, що цей шматок життя був певною “ситуацією”, що суб’єктивно сприймається як стаціонарно однорідна, і якою саме, приходить іноді вже після того, як ситуація завершилася, “застигла”, - і це за умови, що якийсь зовнішній чинник - тобто новий ситуативний детермінатор - змусив розгорнутися процес осмислення, інтерпретації й наративізації цієї ситуації. От тоді й будується всеохоплююча, переконлива для самого суб'єкта, завершена “концепція” цієї його конкретної, вже “колишньої” життєвої ситуації в його власному суб'єктивному відображенні. Згадаємо анекдот про чорну смугу життя, що потім виявилася (тобто здалася суб'єкту після того, як попередня ситуація завершилася) білою. Що з цього він переповість світові, і що світ зрозуміє з його наративу - можна позначити тільки виразом “Шкода!” (рос. “Увы!»).

Ситуація має обмеження – просторові, часові, психологічні тощо. Умовні «межі» ситуації увесь час коливаються, “дихають”, значимість якихось компонентів ситуації для людини зростає або сходить нанівець. Ситуація – це «тут і зараз» даного суб’єкта, ті «час + простір + задіяне оточення + стан + тип діяльності + актуалізований ситуацією досвід» суб’єкта, які мають певну сукупність відносно усталених параметрів (у сприйнятті їх суб’єктом) у момент сприйняття ” [3]. За Н.В.Чепелєвою, межі ситуації задаються середовищем і людиною і визначаються значимістю для індивіда подій, що відбуваються, а також процесами розуміння та інтерпретації: людина накладає інтерпретаційні структури на потік життя [4].

Ситуація – відсік життя суб’єкта, що характеризується, незалежно від тривалості існування даної ситуації, відносною стабільністю умов у сприйнятті суб’єкта, а також стабільністю актуалізованого стану суб’єкта. Можна описати життя суб’єкта як послідовність ситуацій, що змінюють одна одну. Момент зміни, тобто перебування на межі ситуації, на стику іноді чітко відчувається і яскраво переживається як рубіжна подія. Мабуть, всім знайоме із власного досвіду почуття «рейок, що біжать назад» під час зрушення поїзда життя після зупинки, коли сучасне стрімко на очах стає минулим.

Конфлікт особистого досвіду людини, її настановлень, стереотипних реакцій, з вимогами певної ситуації - типове явище у випадках, коли людина потрапляє у незвичне людське чи природне оточення, при зіткненні її з проблемною ситуацією, при зміні соціальної ролі, в ситуаціях навчання (в широкому смислі), в кризові моменти життя тощо - всюди, де особистість опиняється у новому для себе дискурсі. Позитивне розв’язання цього конфлікту передбачає адекватне осмислення особливостей життєвої ситуації і самої проблеми, а також «підключення» власного досвіду до потреб осмислення ситуації – актуалізацію або навіть рефлектуюче переосмислення свого власного досвіду.

Саму життєву ситуацію, у якій опинився індивід у певний момент часу, можна розглядати як «текст», що має бути сприйнятим, осмисленим та інтерпретованим для успішної дії у ситуації; результат осмислення, у свою чергу, може бути текстуалізованим та наративізованим.

VІ. Психологічну ситуацію можна розглядати як «лінзу» реальності. Зовнішні обставини, що існують об’єктивно, люди бачать і сприймають по-різному – так, ніби вони перебувають у різних ситуаціях. Цей феномен відзначається всіма дослідниками ситуації. Індивідуальні когніції відносно оточуючої реальності виявляються більш важливими для індивіда, ніж факти, що об’єктивно про неї свідчать.

VІІ. Сприйняття і осмислення ситуації, у якій перебуває суб’єкт, супроводжується актуалізацією індивідуального досвіду суб’єкта і через це взаємодією з відбитками колишніх вже пережитих ситуацій, підключенням їхнього потенціалу для вирішення актуальних задач. Осмислення ситуації тут виступає як суб’єктивно вироблена, індивідуальна технологія оперування своїм експірієнсним потенціалом.

Висновки. Окреслені вище ракурси розгляду категорії «ситуація» - окремі серйозні проблеми методологічного плану, що вимагають розробки, особливо саме з точки зору «технологічного» потенціалу, закладеного в кожному з них. Уявляється, що вичленування, усвідомлення та інструменталізація кожного виду технології дозволить чіткіше вибудовувати відповідну інтелектуальну діяльність і більш успішно навчати людей, які ще тільки вступають у світ інтелектуальної діяльності.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.     Почепцов Г. Стратегія як мистецтво і особливий вид аналітики //  Політичний менеджмент. Український науковий журнал. - № 2 (5). – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2004. – С. 3-27.

2.     Росс Л., Нисбетт Р. Человек и ситуация. Уроки социальной психологии / Пер. с англ. В.В.Румынского под ред. Е.Н. Емельянова, В.С.Магуна. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 429 с.

3.     Зарецька О.О. Ситуативні чинники розуміння особистого досвіду (методологічні аспекти) // Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика. За ред. Н.В.Чепелєвої. – К., 2006. – Т.2, вип.4. – С. 58-70.

4.     Чепелєва Н. Життєва ситуація особистості // Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін.: Підручник. К.: Либідь, 1999. - С. 112-135.