Березіна О.О. (Київ)

 

ЕЙДЖИЗМ У СУСПІЛЬСТВІ: ПРОБЛЕМИ ПІЗНЬОГО ВІКУ

 

В статье исследуется феномен эйджизма и проявлений насилия по отношению к пожилым людям, анализируются причины возникновения этого негативного явления в современном обществе и рассматриваются пути его преодоления.

Ключевые слова: эйджизм, межперсональные взаимодействия, дезадаптация, насилие, геронтофобия, дискриминация, социальная изоляция.

 

The article deals with the phenomenon of ageism and instances of violence regarding elderly people. Analyzed are the reasons for this negative trend in the modern society, and ways of its elimination are suggested.

Key words: ageism; interpersonal interactions; deadaptation; violence; gerontophobia; discrimination; social isolation.

 

У сучасному суспільстві образ старості носить, у більшості, негативний характер. Вважається, що особам літнього й, особливо, похилого віку властиві такі риси, як: негативізм, консерватизм, інертність, упертість, запальність, підвищена уразливість, егоїзм, дратівливість, дріб'язковість, скнарість та ін. Відношення до старості в західній та східній культурах має істотні відмінності. У сучасній західній культурі немає традиційно прийнятного, шанобливого, поважного ставлення молоді до старих людей. Представники молодого покоління або бояться старості, або ставляться до неї з байдужністю чи презирством. Нерідко люди похилого віку дотримуються аналогічної точки зору. Тому особливої уваги, на наш погляд, вимагає вивчення такого соціально-психологічного феномену, як ейджизм (від лат. ageism, англ. age — вік), що означає  дискримінацію за віковою ознакою. Даний термін увів в обіг Батлер Р.Н. (Butler R.N., 1969), який визначив ейджизм як «процес систематичної стереотипізації й дискримінації людей через їхню старість» [1].

Ейджизм поділяють на інституційний (юридично фіксуючий дискримінацію осіб, що належать до певної вікової групи), і внутрішній (який включає принизливі висловлення й поведінку, що дискримінує: ігнорування, фізичне або психічне насильство та ін.) (Johnson J., Bytheway В., 1999).

Хойфт Г., Крузе А., Радебольд Г., розглядаючи питання про насильство над старими людьми, відзначають, що з кінця 1980-х рр. почастішали повідомлення про зневажливе ставлення до старих людей, прояву стосовно них агресії й насильства. На думку авторів ці прояви виражаються в дії або бездіяльності й включають: недбалу поведінку, інтоксикацію й пряме фізичне насильство [7, C.149].

За нашими спостереженнями негативне ставлення до представників періоду пізньої дорослості може проявлятися у вигляді пасивної або агресивної взаємодії оточуючих зі старими людьми. Діапазон цієї взаємодії може коливатися від байдужого або зневажливого ставлення мікро соціальних груп або окремих її членів до осіб літнього й похилого віку до непрямого або прямого насильства над ними. Під непрямим насильством ми розуміємо:

1) обмеження юридичних, трудових і цивільних прав людей похилого віку;

2) порушення припустимих меж у фармакотерапії (наприклад, перевищення доз седативних або знеболюючих засобів, безконтрольне призначення препаратів без урахування їхньої доцільності й індивідуальних протипоказань для старих людей (антидепресантів, транквілізаторів, снодійних або інших психофармацевтичних засобів); перевищення строків тривалості прийому лікарських препаратів; несвоєчасний прийом ліків або відмова в них хворому та ін.);

4) халатне відношення при догляді за старими людьми, яке здатне спричинити фізичні або психічні травми (відсутність профілактики пролежнів, порушення гігієнічних норм утримування, психологічна й соціальна ізоляція, тобто відмова в повноцінному спілкуванні, необхідних прогулянках, створення інформаційного вакууму та ін.;

4) порушення режиму харчування (відсутність збалансованого харчування з урахуванням потреб старого організму – вітамінів, клітковини, білків, необхідної кількості рідини, пропуск своєчасного прийому їжі та ін. (Горобец Л. В., Рибалко Б. С., 2004.);

5) пасивне ставлення до процесу хвороби або вмирання (небажання вживання необхідних заходів для порятунку здоров'я або життя старої людини).

За даними звітів про призначення психофармацевтичних засобів у Німеччині, денні дози снодійних і седативних препаратів в 1998 році у 3,5-6,4 рази перевищували середній рівень вживання ліків даної групи пацієнтами, що належать до всіх вікових категорій, а серед осіб старіше 90 років цей показник виявився вище за середній у 4-8 разів (Wilhelm-Göβling C., 1998).

До прямого насильства ми відносимо:

1) соціальну агресію (неповажне ставлення в суспільстві до старих людей, скоєння образливих, хуліганських дій стосовно них й ін.);

2) психологічний терор (дезінформація, залякування, образи, знущання, підбурювання до суїциду);

3) економічне насильство (позбавлення фінансової волі, скоєння кримінальних дій – фінансовий шантаж, вимагання, злодійство, трудова експлуатація);

4) насильницьку ізоляцію (соціальну, фізичну, психологічну та інформаційну ізоляцію);

5) позбавлення можливості реалізації гігієнічних вимог і потреб;

6) позбавлення відпочинку або сну;

7) позбавлення їжі й/або води;

8) застосування прямої фізичної сили (жорстоке ставлення, позбавлення рухів або зв'язування, сексуальне насильство, заподіяння навмисних тілесних ушкоджень);

9) відмова в необхідному лікуванні, позбавлення медичної допомоги (пасивна евтаназія);

10) вбивство.

У Німеччині 11,4% від загального числа всіх навмисних убивств приходиться на осіб у віці 60 років і більше, випадків жорстокого ставлення до старих людей  - більше 14,0%, розбійних нападів на людей похилого віку в місцях їхнього проживання – 16,6%. Понад 61,0% від усіх жертв вуличних нападів приходиться на осіб у віці старіше 60 років, 90,0% з яких становлять жінки (Wagner H.J., 1999) [3].

Частіше за все ейджизм у суспільстві зустрічається:

·       у вигляді негативних міжперсональних взаємодій, ініційованих представниками молодого покоління відносно осіб літнього й похилого віку (відсутність поваги до старих людей, образлива поведінка стосовно них, прояви недоброзичливості й агресії);

·       у вигляді зневажливих висловлювань про старість і старих людей (прислів'я, приказки) та існуючих у сучасному суспільстві переконань, що ґрунтуються не на реальних фактах, а на застарілих поняттях про період пізньої дорослості винятково як часу регресу й занепаду і що розглядають інтелектуальні й соціальні можливості людей похилого віку через призму їхнього віку в рамках деструктивних інволюційних змін (стереотипизація, сприйняття осіб постпенсійного віку як суспільного баласту, домінування у свідомості працездатних громадян вузько біологічного підходу до проблеми старіння й ін.);

·       у байдужному відношенні медичного персоналу в поліклініках, санаторіях і лікарнях до осіб літнього й, тим більше, похилого віку («Скільки Вам років? Чого Ви хочете від свого зношеного організму? Не морочте нам голову своїми хворобами! Вам уже жодне лікування не допоможе!» та ін.).

Подібне ставлення до літніх громадян формує у свідомості людей негативний образ старої людини, якій приписуються узагальнені якості, що применшують і принижують її особистість (Marshall M., Dixon M, 1996) [2].

Вікова дискримінація в суспільстві, більше орієнтованому на молодих, проявляється при працевлаштуванні й одержанні освіти (відмова в працевлаштуванні або навчанні за ознакою віку). Однак нерідко люди похилого віку самі є носіями менталітету, якому властиві тенденції ейджизму, що проявляється в їхньому прагненні якомога довше, незалежно від об'єктивних причин, залишатися в групі працездатних людей, відокремлюючи, таким чином, себе від старих та пенсіонерів, більше не здатних, на їхню думку, до корисної праці.

Обмеження взаємодії між собою представників різних вікових груп називається соціальною ізоляцією (наприклад, вікові обмеження при прийомі на роботу, відмова літнім у спілкуванні з онуками та ін.) [6, С.109, 184]. Варто особливо підкреслити, що чим старіше виглядає людина, тим з більшою кількістю проявів негативного ставлення з боку оточуючих їй доводиться зустрічатися. Значне число осіб періоду пізньої дорослості стикалися з віковою дискримінацією при спробах працевлаштування, аж до того, що людина, яка зовні не виглядала на свій календарний вік, одержувала відмову при поданні документів у відділ кадрів, після того, як у паспорті побачили дату її народження. Житель м. Сімферополь, М. (72 роки), звернувся у фірму за оголошенням й був прийнятий на роботу, тому що він мав необхідну для вакантної посади освіту й великий стаж роботи зі спеціальності. «При оформленні документів співробітник відділу кадрів побачила дату мого народження й вийшла з кабінету. Повернувшись, вона вибачилася та віддала мені документи, потім повідомила, що відбулася помилка й у них немає для мене місця. Коли я виходив, працівник відділу кадрів сказала: «Чому ж Ви відразу не повідомили, скільки Вам років? Сказали б правду, ні себе б не поставили в незручне становище, ні нас». До речі, – продовжив М., – у тексті, надрукованому організацією про пошук співробітників, обмеження за віком не вказувалося!».

Вековшиніна С.В., розглядаючи питання прав та гідності людей похилого віку, зазначає, що представники пізнього віку юридично не втрачають закріплених Декларацією ООН прав при досягненні ними пенсійного віку, однак «…разом з тим, багато із цих прав уже не можуть бути реалізовані - Право на середню освіту, на працю та ін.» [4, С.270].

Нами було проведено опитування осіб літнього й похилого віку, у якому взяли участь 144 людини: 68 чоловіків й 76 жінок у віці від 55 до 92 років. При анкетуванні респондентам було задане питання: «Чи відчували Ви негативне (пасивне або агресивне) ставлення з боку оточуючих через свій вік: обмеження трудових, громадянських, юридичних прав; образливі висловлення; байдуже ставлення; відмову в допомозі та ін.»? Позитивно на дане питання відповіли 94,5% опитаних (47,2% чоловіків й 52,8% жінок). При цьому 40,3% респондентів визнали, що часто відчувають негативне відношення з боку оточуючих (55,2% чоловіків й 44,8% жінок), іноді або рідко - 54,2% від загального числа всіх опитаних (41,0% чоловіків й 59,0% жінок) і тільки 5,6% людей відзначили, що ніколи не стикалися із проявами стосовно себе дискримінації за віком. Отримані дані свідчать про превалювання негативного ставлення до старості в нашому суспільстві. На нашу думку, негативне ставлення до старшого покоління, яке представляє третій і четвертий вік, не тільки свідчить про недостатній рівень культури у соціумі, але й чинить деструктивний психологічний вплив на осіб літнього й похилого віку, яки є часткою кожного суспільства. Це не тільки перешкоджає повноцінному проходженню ними адаптації в період пізньої дорослості, але й, при певних негативних складових (наприклад, хвороба, самотність та ін.), навпаки, сприяє соціально-психологічній дезадаптації особистості в старості.

На думку Краснової О.В., феномен ейджизму властивий менталітету населення, що включає всі вікові категорії, не виключаючи людей похилого віку (Краснова О.В., 1997). Автор пише: «ХХ століття унікальне по збільшенню тривалості життя населення й поліпшенню якості життя. У той же час необхідно взяти до уваги значимість проблеми жорстокого ставлення до літніх» [5, С. 230]. Стівенсон О. зв'язував факти жорстокого поводження з людьми похилого віку з поширенням ейджизму в суспільстві (Stevenson O., 1989).

Засоби масової інформації нерідко стають джерелом узагальнених, стереотипізованих знань про людей пізнього віку (приписування їм негативних характеристик, створення негативного образу старості та ін.). Відсутність комунікативної взаємодії між представниками різних вікових груп, що дозволяють у результаті контактів придбати позитивний досвід спілкування з людьми похилого віку, сприяють формуванню в молодого покоління негативних стереотипів відносно старості й поширенню ейджизму та геронтофобії в суспільстві.

Геронтофобія (gerontos - старий, старість, φόβος – страх) – вороже ставлення до людей похилого віку, страх старіння. Небажання піклуватися про літніх людей та надавати їм посильну допомогу, ігнорування їхніх проблем і потреб, зневажливе ставлення до старості й емоційна холодність у спілкуванні із представниками старшого покоління створюють соціальний і психологічний вакуум, який сприяє включенню або посиленню дезадаптаційних процесів, що чинять деструктивний вплив на всі сфери життєдіяльності осіб періоду інволюції. Орієнтація суспільства на молодих представників соціуму теж є, на думку ряду авторів, однією з форм прояву ейджизму (Marshall M., Dixon M., 1996).

У науковій літературі є поширеною точка зору про неминучість загострення й посилення із плином віку характерологічних особистісних рис, що мають негативне забарвлення (недовірливість переходить у підозрілість, дріб'язковість у скнарість, принциповість у непримиренність, емоційна нестриманість, дратівливість в агресивність, сенситивність у дистимію та ін.). У період пізньої дорослості можливе посилення генералізації сприйняття (як негативної, так і позитивної спрямованості). Однак у багатьох людей з віком відзначаються позитивні зміни характеру: поступливість, схильність до пошуку компромісних рішень, умиротворення, відхід від дріб'язковості й осмислення глобальних людських цінностей та ін. У результаті досліджень Московського НДІ психіатрії (1987), спрямованих на виявлення в осіб літнього й похилого віку негативних характерологічних змін, що є обумовленими інволюційними процесами, були отримані дані про відсутність будь-яких змін особистісних характеристик. Тобто з віком втрати моральних або соціальних якостей особистості у більшості випадків не відбувається [5, С.52].

Люди похилого віку є носіями мудрості, досвіду й джерелом життєвої філософії для молодого покоління. Завдяки спілкуванню з ними виконується величезна соціальна й культуральна функція в суспільстві - здійснюється зв'язок і спадкоємність поколінь, передається накопичений досвід.

Відчуття власної потреби іншим людям, на думку більшості геронтологів, є однією з головних умов психологічної задоволеності в літньому й, тим більше, у похилому віці. При цьому мова йде не тільки про здатність самостійного життя на основі особистої відповідальності за себе, але й про можливість старої людини нести відповідальність за інших, близьких йому людей.

Існує ряд психологічних факторів, що сприяють активному довголіттю. Такими факторами є: соціально активний розвиток, фізична активність, інтелектуальна й творча діяльність. У людей похилого віку поряд з інволюційними процесами в організмі та психіці відбуваються й новоутворення прогресивного характеру, що дозволяють переборювати деструктивні явища, яки характерні для періоду геронтогенезу.

Процес старіння передбачає зміну суспільного статусу й соціальних ролей людей похилого віку, перехід їх у нову систему групових і міжособистісних відносин. Сучасне суспільство з однієї сторони шукає шляхи подовження життя своїх громадян, з іншої сторони не може забезпечити створення й повноцінне функціонування необхідних механізмів, що сприяють соціальній інтеграції осіб літнього віку, подовжують їхню соціальну значимість і корисність, та дозволяють цим громадянам вести суспільно змістовну діяльність після досягнення ними пенсійного віку. Низький статус осіб літнього й похилого віку вибудовує бар'єр на шляху групової ідентифікації представників даної вікової категорії (Rosow I., 1974). Розвиток самосвідомості людей похилого віку, їхня ідентифікація з іншими членами вікової групи, сприяють груповій солідарності (Ward R.A., 1999). У роботі з людьми похилого віку варто перешкоджати сформованому у свідомості осіб пізнього віку негативному іміджу старіння, стимулювати в них почуття відповідальності за власне життя й сприяти активізації діяльності в старості, що дозволяє підтримувати відчуття соціальної інтеграції й цілісності життя.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.    Butler R. (1969) Ageism. Another form of bigotry. Gerontologist, № 9.

2.    Marshal M. and Dixon M. (1996) Social Work with older People, Macmillan.

3.    WagnerºH.G. Forensische Gerontologie – Interdisziplinäre Probleme und Aufgaben. Deutsches Ärzteblatt 96: А-3032-3034, 1999.

4.    Вековшинина С.В. Права и достоинство пожилых людей.- Киев.- Т.13.- №3.- 2004.

5.    Краснова О.В., Лидерс А.Г.Социальная психология старения.- М.: Издентр «Академия», 2002.- 288 с.

6.    Словарь-справочник по социальной геронтологии.- Самара: «Самарский Университет».- 2003.- 208 с.

7.    Хойфт Г., Крузе А., Радебольд Г. Геронтопсихосоматика и возрастная психотерапия- М.- 2003.- 370 c.