Медведева Н.В. (Київ)

 

РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАДУМІВ ДІТЬМИ
МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

(на матеріалі образотворчої діяльності)

 

В статье анализируется изучение процесса трансформации замысла в изобразительной деятельности детей в русле концепции стратегиальной организации и регуляции творческой деятельности В.А. Моляко. В результате установлено, что особенности трансформации замысла обусловлены индивидуальными особенностями мышления – преобладающими стратегиальными тенденциями.

Ключевые слова: изобразительная деятельность, стратегиальные тенденции, трансформация замысла, художественное творчество.

 

In the article, the process of plan transformation in visual activity of children is analyzed in the course of the concept of strategy organization and regulation of creative activity developed by V.O. Molyako. It was inferred that peculiarities of plan transformation were determined by specific features of thinking– strategy tendencies.

Key words: visual activity, strategy tendencies, plan transformation, artistic creativity.

 

Постановка проблеми. Питання творчості залишаються актуальними в сучасній психологічній науці. Необхідність вирішення теоретичних та практичних завдань, пошук нових можливостей пробудження розвитку та активізації творчого потенціалу особистості, формування творчих підходів, набуває особливого значення в наш час, головною ознакою якого є зростання складності суспільних, міжособистісних відношень, які потребують для свого успішного розв’язання творчої особистості з широкими пізнавальними потребами, вмінням доцільно змінювати власну діяльність та продукувати власні знання, умінням гнучко адаптуватися до нового, виявляти самостійність, ініціативність, творчість. У науковій психології проблема дитячого малювання завжди привертала пильну увагу вчених. Останнім часом ця тематика не тільки не втратила актуальності, а навпаки, на нашу думку, набула величезного значення. Адже, свого часу, ще В.М. Бехтерєв зазначав, що: „Малюючи, дитина не тільки виявляє певні результати психічного розвитку, а й забезпечує його розвиток, збагачує і реконструює психічні властивості та здібності” [1, с. 477-478].

Один тільки той факт, що перші малюнки людини знайдені в різних точках нашої планети орієнтовно відносяться до часів неоліту – так званого нового кам’яного віку (а згідно з іншими даними навіть до часів палеоліту), вказує на те, що малювання людини як діяльність спонукає розвиток особистості. Як засіб передачі інформації та спроба самовираження є невід’ємною частиною життя людства і безпосередньо кожної людини та невідривно пов’язане з історією розвитку цивілізації.

Сучасна наука оперує значними дослідженнями в галузі психології творчості, зокрема, проблема малювання дитини підпорядковується вивченню галузі психології художньої творчості. Так, безпосередньо в психології цьому питанню присвячені роботи О.В.Бакушинського, В.М.Бехтерєва, М.М.Волкова, Є.І. Ігнатієва, В.Й.Кирієнко, О.О.Мелік-Пашаєва, В.С.Мухіної, О.О.Фльориної та ін.. Безумовно, що всі ці роботи містять змістовний, цікавий матеріал який відкриває обрії для подальших розробок. Однак, незважаючи на існуючий обсяг досліджень, і сьогодні процес художньої творчості залишається недостатньо вивченим та має в своєму складі ще багато недосліджених питань.

Враховуючи актуальність зазначеної проблеми та недостатність її опрацювання метою даної роботи є визначення психологічних особливостей природи художніх задумів у малюнках дитини, у контексті стратегіального підходу, через вивчення трансформації задуму.

Об’єктом нашого дослідження є художньо-творча діяльність дитини молодшого шкільного віку, а саме – малювання. Предметом є особливості трансформації задуму в процесі виконання дитиною малюнку.

В джерело роботи нами було залучено припущення, що особливості трансформації задуму в процесі образотворчої діяльності молодшого школяра обумовлені різними підходами в розробці задуму, які в свою чергу пов’язані з індивідуальними особливостями мислення – панівною стратегіальною тенденцією (творчою спрямованістю на пошук аналогів, комбінування, реконструювання, здатності трансформацій варіантів задумів та ін.).

Отже, в даній роботі ми розглядаємо використання молодшими школярами стратегіальних тенденцій формування та реалізації задуму в процесі виготовлення малюнка. Ґрунтуючи свій підхід на концепції стратегіальної організації та регуляції творчих процесів, у різноманітних сферах діяльності людини, розробленої В.О.Моляко (1982, 2002). Вище зазначений підхід передбачає – домінування шукань оригінальних, нових рішень як в традиційному полі функціонування, так і в такий діяльності, з якою не стикався раніше, при розв'язанні суцільних та спеціальних питань та завдань і т.п.. Отже, це: „... цілеспрямовані дії, що дозволяють: актуалізувати наявні знання, що потрібні для розуміння нової задачі; спрямувати пошук проекту розв’язання; винайти „поточні технології” розв’язання; застосувати ці технології в умовах нової задачі; оцінити досягнуте розв’язання.”, тобто це „... органічне вплітання підготовки до творчої діяльності в навчанні, в повсякденне професійне життя” [6, с. 486, 490]. Узагальнюючи можна сказати, що даний підхід цілеспрямований на з’ясування функціонування та опанування організації та реалізації, системи прогнозування та планування діяльності, продуктом якої буде певний результат. А головним інструментарієм буде володіння творчими вміннями, стратегіями та тактиками, унікальними особистісними утвореннями, використання яких буде можливе не тільки в певному виді діяльності, а взагалі в будь-якому випадку життя.

Теоретичний аналіз проблеми. На рубежі ХІХ–ХХ ст. з’являються дослідження природничо-наукової творчості, а дещо пізніше й технічної, розпочинаються розробки проблем творчості у різних площинах. Українські психологи (Харківська психологічна школа) одні з перших почали розробки в цьому напрямі, це і концепції О.Потебні та О.Веселовського, чиї ідеї були розвинуті їхніми учнями та послідовниками Д.М. Овсяніко-Куліковським, Б.Лєзіним та іншими піонерами психології творчості. Пізніше це роботи Г.С. Альтшуллера, Я.О. Пономорьова,  Є.О. Мілеряна, В.О. Моляко, В.А. Роменця, Р.О. Семенової та ін.: серед них роботи, що стосуються сутності творчого процесу (Д.Б. Богоявленська, Д.Гілфорд, В.О. Моляко, О.І. Нікіфорова, Я.О. Пономарьов, В.А. Роменець та ін.), компонентів творчого мислення (О.М. Матюшкін, В.О. Моляко, С.Л. Рубінштейн, О.К. Тихомиров та ін.), шляхів і засобів розвитку творчого мислення (Г.С. Альтшуллер, О.В. Брушлинський, С.Д. Максименко та ін.). Безпосередньо художню творчість в різних площинах вивчали Д.М. Овсяніко-Куліковський, Є.Я. Басін, Л.С. Виготський, П.М. Якобсон, Б.С. Мейлах, Л.Б. Єрмолаєва-Томіна,  О.І. Нікіфорова, Н.В. Рождественська, В.В. Кліменко та ін., а проблему задуму в творчій діяльності досліджували К.Дункер, П.М. Медведєв, В.О. Моляко, О.І. Нікіфорова та ін.

Вважаємо за необхідне зазначити, що ідея комплексного дослідження художньої творчості виникла в другій половині ХХ століття, було створено комісію комплексного дослідження художньої творчості при науковій раді з історії світової культури АН СРСР, а вже в 80-х роках вона сформувалася в перспективний науковий напрямок, актуальність якого та багатьох висунутих тоді задач зберігається й до сьогодні.

Психологія художньої творчості – опановує такі види діяльності людини, як архітектура, графіка, живопис, кіно, література, музика, театр, цирк тощо. Та в цілому, розглядає художню творчість як діяльність, процес і продукт. На думку Л.Л.Гурової, „Художня творчість – найбільш виражене поєднання психологічних реалій творчого процесу” [2, c. 112].

Отже, психологія художньої творчості – це розділ загальної психології, який вивчає всі види діяльності людини, які пов’язані з творенням витворів мистецтва та їх сприйняттям (архітектура, графіка, живопис, кіно, література, музика, театр, цирк тощо). Художньою діяльністю (в більш вузькому розумінні) в тому чи іншому виді мистецтва в різні періоди життя займається, майже, кожний, не маючи фахової освіти в цьому напрямку. Наприклад, оздоблення домівки будь-яким художнім витвором зробленим власноруч та улюблене заняття на дозвіллі – хобі. До того ж, всі діти змалку малюють, ліплять, співають, танцюють т.п.. До дитячої художньої творчості, психологи класично відносять: хореографію, зображувальну та музичну творчість, гру, вигадування казок, складання віршів, фантазування. Зокрема, зображувальна діяльність (малювання, ліплення, аплікація) має величезне значення для розвитку художніх здібностей дитини. Оскільки, коли дитина малює вона не тільки виявляє певні результати психічного розвитку, а й забезпечує цей розвиток, збагачує і реконструює психічні властивості та здібності. В широкому розумінні художня творчість – це створення витворів мистецтва та їх сприймання. В вузькому розумінні художня творчість – це будь-яка, непрофесійна, художньо-творча робота, що реалізується людиною в процесі життя. Малювання одна із важливих та широко розвинутих галузей образотворчого мистецтва, яка є основою художньої освіти. Малюнок лежить в основі всіх видів художніх зображень на площині (живопис, графіка, рельєф тощо). Малювання як самостійна галузь художньої творчості є головним розділом графіки, це одне з стародавніх видів мистецтва. Існують численні різновиди малювання, які розрізняють за методами малювання, за темами та жанрами, за призначенням, згідно техніці і характеру виконання. Малюнок – це будь-яке зображення, зроблене від руки за допомогою графічних засобів, сфера вживання малюнку дуже широка та включає в себе різноманітні його види.

Як відомо, малювати дитина починає дуже рано, і малювання стає одним із найулюбленіших занять, можна сказати, що цей вид діяльності пронизує життя кожного, пробуджуючи паростки дивовижних можливостей, здібностей, талантів. Крім того малюнки містять багато інформації. Загалом цей вид діяльності впливає не тільки на розвиток та збагачення художньо-творчих здібностей, а також на розумовий розвиток дитини, на формування різноманітних сторін особистості, виступає як засіб самовираження і самопізнання, допомагає проникнути і збагнути своєрідний внутрішній світ дитини, сприяє розвитку та активації творчого потенціалу .

Так на безперечну важливість малюнку вказував і В.Й. Кирієнко (1959), наголошуючи, що всі види образотворчої діяльності, незважаючи на великі відмінності в них, базуються на загальній основі – на малюнку, підкреслюючи його плідну та ключову роль в образотворчому мистецтві. Малюнок – це будь-яке зображення, зроблене від руки за допомогою графічних засобів, його сфера вживання, дуже широка та включає в себе різноманітні види. Малюнок — структурна основа зорового сприйняття форми. В ньому можуть бути застосовані різноманітні способи (об’ємний, площинний), засоби (лінія, штрих, пляма), прийоми та матеріали. Він може виконуватися з натури, по пам’яті або за уявою, у формі швидкого начерку, замальовки або тривалого студіювання. Існують численні різновиди малювання, які розрізняють за методами, за темами та жанрами, за призначенням, згідно техніці й характеру виконання. Воно може бути і самостійним видом (формою) творчої діяльності чи допоміжнім. Слід зазначити, що образотворче мистецтво та безпосередньо малюнок, як один із його продуктів, це не лише „зорове сприйняття” як зазначалося раніше. З психологічної точки зору, образотворчому мистецтву властиве як охоплення сенсорно-перцептивних процесів, так і активізація мислення, уяви, пам’яті тощо, а саме малювання об’єктивує ці процеси в зображенні. Будь яке ілюстрування – найчастіше є творчим процесом. Творчий процес малювання, як і будь-який інший творчий процес, це справжнє диво, спостерігаючи за яким, пізнаєш, як діти поволі розкривають свої унікальні потенційні можливості, що дає можливість побачити ту величезну радість, яка виникає від творення зробленого власноруч. В процесі творчості дитина вчиться створювати речі своїми руками, пізнає таємниці, радощі та розчарування творіння – все це важливі складові процесу навчання та розвитку. Крім того, у творчому процесі дитина вчиться досліджувати, відкривати та вправно спілкуватися зі  своїм внутрішнім світом. Це може бути як чуттєве сприйняття (відчуття фарби на пальцях), так і розуміння загадки змішування фарби, або здивування від того, наскільки реалістична картинка виникає всього лише від однієї краплі фарби, що випадково капнула на папір.

Отже, вивчати дитяче малювання як діяльність, яка відображає своєрідності розвитку дитини та як процес розвитку дитячої творчості, почали ще в кінці ХІХ сторіччя. Питанням дитячого малюнка присвячено багато праць як вітчизняних, так і західних дослідників. Вивчався розвиток дитячого малювання як в онтогенезі так і в філогенезі. Серед західних дослідників можна назвати такі імена: К.Річчі (1885, 1911), Є.Кук (1885), В.Прейер (1894), Дж.Селлі (1904, 1910), Левінштейн (1905), Мейман (1911), В.Штерн (1910,1922), К.Бюлер (1924), Ж. Люке (1927), Х.Енг (1927, 1931), Р.Арнхейм (1974), Джон Аллан (1997), Брегг М.Ферс (2000), Джон Дилео (2001) та ін.

Проблематикою дитячого малювання у вітчизняних психологічних дослідженнях займалися Л.Оршанський (1908), В.М.Бехтерев (1910), С.Левітін (1911), Ю.М.Болдирьова (1913), Г.Кершенштейна (1905, 1914),  Ф.І.Шміт (1924), О.В.Бакушинський (1925), М.О.Рибніков (1926), В.Й.Кирієнко (1948, 1954), М.М.Волков (1950), О.О.Фльоріна (1956, 1961), Є.І. Ігнатьєв (1959), В.С.Мухіна (1972, 1981), Н.П.Сакуліна (1965, 1973), Я.О.Понамарьов (1988), О.О.Мелік-Пашаєв(1998, 2000), В.А. Роменець (2001), О.В.Завгородня (1992)  та ін.. Отже, аналіз літератури свідчить про стійкий інтерес до цієї проблематики та водночас показує і певну фрагментарність та недостатність розробок в цьому напрямку. Хоча ще В.М.Бехтерев зазначав важливість вивчення дитячого малювання, кажучи, про те, що: „Малювання як зображувальна писемність, що з’явилося раніше теперішнього письма, також заслуговує особливої уваги ...” [1, с. 386].

Італійський мистецтвознавець К.Річчі, вперше висвітив питання, яке стосується дитячої зображувальної діяльності  в книзі “Мистецтво дитини” (1887). Його міркування стали предметом подальшого вивчення багатьох дослідників, в особливості думка про те, що основною своєрідністю малювання дітей є малювання не з натури, а з уявлення. Ж.Люке розглядав дитяче малювання як гру, яка не позбавлена зображувальної задачі. Дослідження творчого процесу в художній творчості вперше зробила К.Патрик (1935). Н.П.Сакуліна проаналізувала процес зображувальної діяльності у дошкільників. Е.І.Ігнатьєв досліджував зображувальну діяльність у різних вікових групах та зробив психологічний аналіз процесу зображення з уявлення. В.Й.Кирієнко вивчав здібності до малювання, а сам процес малювання був виключений з його дослідження. В.Вундт виділяє сходини розвитку зображувальної діяльності дитини, а саме: переважне зображення людини; переважне зображення тварини; зображення крім людини і тварини інших предметів. Ряд дослідників в своїх наукових міркуваннях спирається на спонтанність зображувальної діяльності (Ф.Шміт, А.В.Бакушинський). Г.Кершенштейнер в своїх дослідженнях ігнорує вікові особливості, ми до речі, вважаємо це недоцільним. Малювання як зображувальна діяльність розвивається поступово, проходячи етапи пов’язані з розвитком різноманітних психічних процесів і сторін особистості. Використовувати та спрямовувати зображувальну діяльність дитини ми зможемо лише досконало вивчивши всі сторони  та особистості цього процесу. Так відомо, що вік 5-10/11 років є золотим часом малювання дитини, згодом, як вважають дослідники підліткова криза блокує цей вид діяльності дитини. В.А. Роменець проводив аналогію між малюванням та грою. Малювання є ігровим видом творчості, образотворчою модифікацією гри з усіма властивими їй рисами: вживанням і перенесенням у ситуацію, наслідувальним характером, симпатійною уявою. Проте малювання, безперечно, виходить за межі ігрових визначень. Сьогодні дослідники підкреслюють  універсальний характер впливу мистецтва на свідому і несвідому сферу особистості. В.С.Мухіна наголошує, що малювання дитини – це синтетична діяльність, в якій використовується досвід придбаний в різних видах дитячої діяльності, воно є  засвоєнням різнорідних елементів соціального досвіду, людської культури.

Отже історія психологічних досліджень малюнків та малювання на сьогодні досить велика, однак і дуже неоднорідна. Більшість дослідників розглядає кінцевий продукт зображувальної діяльності, чи процес розвитку зображувальної діяльності як спонтанний процес, не вивчаючи сам процес художньої творчості, або розглядають тільки якусь одну сторону зображувальної діяльності, ігноруючи інші. Все це свідчить про різноманітність підходів до вивчення питань образотворчої діяльності, про складність проблеми, про необхідність узагальнень у накопиченому як практичному так і теоретичному матеріалі, про необхідність подальшого вивчення малодосліджених сторін проблеми.

Виклад основного матеріалу. Як ми вже зазначали вище, вихідною домінантою для формування теоретичних та практичних основ психологічного супроводу нашої роботи, було обрано стратегіальний підхід, розроблений В.О.Моляко(1982). В цілому стратегіальний підхід спрямований на з’ясування організації та реалізації (в тому числі функціонування системи прогнозування, планування) діяльності, результатом якої буде певний продукт. Саме дослідження процесу художньої творчості з позиції стратегіальної парадигми творчої діяльності, збагатить та розширить наявні знання про художній творчий процес та особливості формування художнього задуму. Безпосередньо, за думкою вченого: “Парадигма стратегіальної організації творчих процесів, конкретних процесів творчої діяльності передбачає такі цілеспрямовані дії, що дозволяють: актуалізувати наявні знання, що потрібні для розуміння нової задачі; спрямувати пошук проекту розв’язання; винайти “поточні технології” розв’язання; застосувати ці технології в умовах нової задачі; оцінити досягнуте розв’язання” [6, с. 490].

Творчий процес малювання як процес створення художнього твору починається від зародження образного задуму та закінчується його втіленням у продукті творчості – малюнку. Це саме процес перетворення спостережень дійсності в художній образ. У зображувальному мистецтві творчість художника завжди полягає у створенні твору в безпосередньо зримих формах. У роботі художника є чимало  індивідуального, належного тільки йому, однак є і деякі загальні закономірності. Як правило, робота розпочинається з композиційних пошуків зображувального розв’язку та підбору матеріалу. Буває, що художник і на заключному етапі вносить якісь значні зміни та корективи, або навіть починає пошук з початку шукаючи більш вдалі втілення творчого задуму.

Безпосередньо, образотворча діяльність – охоплює широку царину зображувальної діяльності, її різні напрямки та стилі з їх специфічними художніми засобами. В цілому, це живопис, графіка, дизайн, народна творчість, дитяче малювання, малярство та ін.  Де, художні образи живопису створюються за допомогою малюнка, кольору, світлотіні, колориту і перспективи. Важливу роль відіграє і композиція (лат. Compositio – складання, розміщення) – побудова художнього твору, співвідношення окремих частин і елементів, що зумовлені його ідейно-образним змістом, характером і призначенням.

Б.С. Мейлах зазначав, що психологія художньої творчості покликана з’ясувати внутрішню цілісну концепційну спрямованість пошуків та варіативності в процесі втілення задуму. На основі класифікації певних ознак, які характеризують роботу письменника та художника [4]. 

В художньому творчому процесі, продуктом якого є малюнок, задум відіграє найважливішу роль. Фактично задум моделює весь процес рішення. Зароджується задум, як ідея, поняття, зоровий образ, або як образ-поняття.  Він є результатом образно-понятійної розумової діяльності суб’єкту, який репрезентує регулюючу функцію в процесі створення малюнку. В ньому зосереджується все, що було попереду, що відбувається зараз і те, що буде реалізоване. Так, С.Л. Рубінштейн зазначав, що реалізація задуму художника передбачає більш чи менш довготривале збирання та осягнення в собі багатьох різноманітних уявлень. Іноді ця робота робиться заздалегідь, іноді це спеціальна робота по збору матеріалів для здійснення задуму. [8, с. 481].

Головною функцією задуму є створення напрямку в пошуку художнього рішення. Він є важелем створення малюнку, найважливішим складником творчої діяльності, можливо, самим творчим. Задум це складне ціле, що містить в собі різні елементи (загальні ідеї, окремі образи, колорит, композиційні проекти, елементи ритмічного роду, сюжет,  тощо) в процесі розв’язку творчого завдання. Задум – це замислений план дій або діяльності: наміри, змісти, ідеї, які закладено у творі. Розглядати його необхідно у контексті всього процесу, бо виокремлення його дуже умовне. Формування задуму пов’язане з природними процесами творчої діяльності продуктивного характеру, а в нашому випадку в образотворчої діяльності молодших школярів.

У структурі задуму ми розрізнюємо – первісний задум, поява перших образів задуму і як наслідок зародження загального бажання дещо намалювати; проміжний задум – трансформація початкових форм задуму, яка полягає в обмірковуванні, виношуванні, формуванні, перетворенні – розвитку задуму його конкретизації; кінцевий задум – як завершальний результат, втілення, готовий продукт творчості, завершальний результат, вже втілений в малюнку, що пройшов всі трансформації пов’язані як із загальними міркуваннями, так і з практичним аспектом втілення (можливістю виконати малюнок з опорою на технічні засоби саме так, як його уявив та спланував).

За складністю ми розрізняємо: високу складність задуму, середню складність задуму, низьку складність задуму. Визначається складність за кількістю деталей, зв’язків між ними, рівнем зображення, ступенем трансформованості вихідного матеріалу, колористичним наповненням чим більше всього цього тим про більшу складність задуму можна казати.

Критерії, за якими визначається задум: оригінальність  (показники: частота повторення, неординарні задуми); розробленість (показники: кількість елементів, технічність виконання); змістова наповненість (показники: простота – складність, деструктивність – конструктивність).

Отже, художній задум це – сформоване у творчій уяві митця конкретне та цілісне уявлення про загальні риси змісту та форми художнього твору до початку його практичного втілення. Також, можна сказати, що це панівна форма мислення, котра відтворює об’єкт(и) малюнку та спрямована на їх трансформації згідно до визначального наміру. В широкому розумінні це складне ціле, що містить в собі різні елементи: загальні ідеї, окремі образи, колорит, композиційні проекти, елементи ритмічного роду, сюжет і тому подібне. Кажучи інакше, це замислені наміри, думки, змісти, ідеї, сюжети котрі закладено в малюнку. В більш вузькому розумінні – це визначальний образ, головна ідея малюнку, що передбачає його зміст. Задум є наслідком образно-понятійної розумової діяльності суб’єкту. Також, задум репрезентує й регулюючу роль в процесі створення малюнку. В ньому концентрується все, що було попереду, що відбувається зараз і те, що буде реалізоване. Можна сказати, що задум впливає на моделювання всього процесу рішення.

Як зазначає Л.Л.Гурова, „... рішення задачі  не складається із простої послідовності проб,  вдалих або помилкових, не складається із суми необхідних перетворень, а залучає в собі ще дещо, що з часом було названо евристичним пошуком. З’ясувалося, що анатомія рішення не розкриває закономірностей евристичного пошуку, для загальної його характеристики знадобилися розуміння планів та стратегій, невід’ємно пов’язаних з подаванням структури задачі та узагальнені уявлення про можливості її перетворення, що відносяться до неї [2, с. 7]. І образотворча діяльність не виключення. Дії малюючого підпорядковані ведучій мисленнєвій тенденції, яка і визначає стратегіальну тенденцію (аналогізування, комбінування, реконструювання, універсальна, ситуативна або спонтанна).  

Отже, стратегія, а для дитини стратегіальна тенденція, є невід’ємною компонентою творчої діяльності малюючого, охоплюючи всю структуру творчого процесу, керує створенням малюнка в цілому. Як певна організація мислення обов’язково підпорядковуються особистісним і ситуаційним проявам. Стратегіальна тенденція, як система мисленневих дій малюючого, спрямована на розробку та втілення задумів. Як правило, дії малюючого підпорядковані провідній мисленнєвій тенденції, яка й визначає стратегіальну тенденцію: аналогізування, комбінування, реконструювання, універсальну, ситуативну або спонтанну. Отже, стратегічні тенденції ми розглядаємо як, унікальні особистісні утворення, що спрямовані на пошуки та розробки художніх рішень, які підпорядковують всі дії, настановлення, вміння та навички різних планів, що пристосовуються для певного виду діяльності та умов її протікання. Це комплексна система планування, регулювання, втілення, що призводить до досягнення істотних, важливих результатів [5, 6].

Стратегіальні тенденції – панівні мисленнєві дії малюючого, цілеспрямовані на опрацювання та втілення задумів, передбачають трансформації задумів (як часткові так і повні), адекватно до зовнішніх та внутрішніх обставин певної діяльності суб’єкту.

Тобто, можна сказати, що в процесі роботи над малюнком дитина застосовує певну мисленнєву стратегіальну тенденцію. В своєму дослідженні ми проаналізували такі варіанти формування та реалізації задумів: за аналогією, комбінуючий, реконструюючий, універсальний, ситуативний або спонтанний. В стислому баченні стратегіальні тенденції можна охарактеризувати наступним чином: стратегіальна тенденція аналогізування (а природніше – схожість) – визначається як мисленнєві дії, що пов’язані з пошуком аналогів. Це виконання малюнку за аналогією (частковою або повною схожістю) тобто за подібністю в окремих відношеннях предметів, явищ чи понять; стратегіальна тенденція комбінування (а природніше – поєднання) – визначається нами як поєднання, локалізація, сполучення. Це різноманітні комбінації, перестановки, зменшення і збільшення – складний задум. Доволі часто це об’єднання досить невідповідних образів, сюжетів тощо. Коли застосовуються перестановки, переміни місць та значення образів, сюжетів, композицій, їх зменшення і збільшення, зміна елементів малюнку для находження бажаного художнього рішення; стратегіальна тенденція реконструювання (а природніше – поновлення) в нашому розумінні – це суттєві зміни, які проводяться без порушення основної ідеї (задум зберігається), теми з метою покращення худ. Образів, сюжетів, композицій. Це відновлення теми малюнку в незвичних формах, різка зміна в розвитку теми, незвичайне художнє вирішення. При цьому можливі зміни всього малюнку, або тільки окремих деталей. Це нібито синтез аналогізування і комбінування; універсальна стратегіальна тенденція (а природніше – з’єднання, сполучення) – нами визначається як користування кількома стратегічними тенденціями. Тобто як рівномірне використання аналогізування, комбінування, реконструювання. Не можливо виокремити пріоритетне використання якоїсь однієї стратегічної тенденції; ситуативна або спонтанна стратегіальна тенденція (а природніше – довільність) –  розуміється нами як задум який реалізується мимохідь, не цілеспрямовано (не навмисно), раптово, мимовільно.  Таким чином, нами було обговорено такі підходи в розробці задуму як: за аналогією, комбінаторній, реконструюючий, універсальний, ситуативний або спонтанний. Більш детальний виклад експериментального дослідження в цьому напрямку представлено в наших попередніх роботах.

Під трансформацією задуму ми розуміємо – надання образам, ідеям певної форми, закінченості, це породження, розвиток, створення, що охоплює весь перебіг виготовлення малюнку (виникнення, розвиток, реалізація задуму) від появи наміру дещо намалювати до втілення задуму в кінцевому продукті. Кажучи інакше, це перетворення (метаморфозність) та визначення провідного образу, втілення уявлень в художню візуально-образно-сюжетну форму. Тобто, це процес пошуку і структурування візуально-образно-сюжетної форми, котрий включає в собі стадії усвідомлення, виникнення первісних образів, їх шлях трансформацій до кінцевого формування образу, реалізація його в малюнку.

Трансформація задуму в образотворчій діяльності здійснюються завдяки зміні змісту, змінені форми та застосуванню технічних прийомів. Ми виокремили наступні трансформації у художньо-графічній діяльності: трансформація-ілюстративність (як зміна змістовного наповнення ескізу, малюнку т.п.); трансформація-градація (як послідовна, поступова зміна якості форми художнього образу, кольору тощо в ескізі, малюнку т.п.); трансформація-ритмізація (як гармонійна закономірна злагодженість цілого в ескізі, малюнку т.п.).

В нашому експериментальному дослідженні приймали участь діти 3-го класу Київської гімназії східних мов № 1, всього 33 учня.

Результати проведеного нами дослідження відображено у таблиці № 1, де показане співвідношення поділу варіативності трансформацій задуму дітьми до і після проведення занять із застосовуванням навчально-розвиваючих вправ.

Таблиця № 1

Поділ варіативності трансформацій задуму дітьми до і після
навчально-розвиваючих вправ

 

Трансформації задумів

трансформація-ілюстративність

трансформація-градація

трансформація-ритмізація

до навчально-розвиваючих вправ

35%

63%

2%

після навчально-розвиваючих вправ

40%

53%

7%

Як видно з таблиці, у дітей цієї вікової категорії спостерігається тенденція до використання при формуванні задуму трансформації-градації, а після проведення навчально-розвиваючих вправ розширився діапазон використання видів трансформації.

Так, в процесі нашого експерименту, на першому етапі дослідження дітьми було намальовано 33 малюнка на тему „Погода”, та зроблено 121 ескіз на задану тему. На другому етапі експерименту, після проведення занять з застосуванням навчально-виховних завдань, сприяючих поширенню варіативності створення задумів, дітьми було намальовано 45 малюнка на тему „Погода”, та зроблено 165 ескізів на задану тему.

В результаті нашого дослідження нами також з’ясовано, що діти молодшого шкільного віку в процесі формування та втілення художніх задумів застосовують творчі мисленнєві стратегіальні тенденції (аналогізування, комбінування, реконструювання), серед яких найбільш частіше використовують стратегіальну тенденцію аналогізування.

Сучасність багато в чому придушує потребу дитини у творчості, залучення дитини до мистецтва. Схвалення та підтримка дитячої творчості дуже необхідна нашим дітям. Та дитина, що художньо талановита – стане художником, дизайнером, культурологом тощо, інша реалізує свою творчість в інших галузях, які більш відповідають її хисту. Завжди варто пам’ятати, що слушно будь-яке заняття дитини використовувати для розвитку її здібностей до творчості. Що, у підготовці дитини до життя визначальним є розвиток у неї потреби до творчості, удосконалення та реалізація всіх власних їй потенціалів, здібностей та талантів у різноманітних видах діяльності. Оскільки, успіх у будь-якій сфері творчості впливає на загальний розвиток дитини. Систематичні заняття художньою діяльністю активізують творчі пошуки дитини, допомагають розвитися фантазії, інтуїції, уяві, оригінальності мислення, вчать діяти за попередньо продуманим планом, сприяють розвитку естетичного смаку. Крім того, стає можливою перенесення цих якостей на будь-яку іншу діяльність. Зростає вірогідність реалізації потенційних можливостей дитиною.

Висновки. З огляду на сучасні тенденції розвитку освітніх систем, найадекватнішим шляхом, що сприяє всебічному розвиткові та становленню особистості, розкриттю та розвитку її творчого потенціалу є застосування стратегіального підходу в галузі психології художньої творчості.

Проведене нами дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Перспективними вбачаються подальші дослідження, що стосуються розроблення тренінгових програм та застосування

КАРУСу в художній діяльності.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.     Бехтерев В.М. Объективная психология. – М.: Наука, 1991. – 480 с.

2.     Гурова Л.Л. Психология мышления. – М.: ПЕР СЭ, 2005. – 136 с.

3.     Зинченко В.П., Моргунов Е.Б. Человек развивающийся. Очерки российской психологии. М.: Тривола, 1994. 304 с.

4.     Мейлах Б.С. Процесс творчества и художественное восприятие: Комплексный подход: опыт, поиски, перспективы / Под ред. Б.Кедрова. – М.: Искусство, 1985. – 318 с.

5.     Моляко В.А. Стратегии решения новых задач в процессе регуляции творческой деятельности // Психологический журнал. – 1995.  – Т.16.  – № 1. – С. 84-90.

6.     Моляко В.О. Психологія творчості – нова парадигма дослідження конструктивної діяльності /Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2002. Збірник наукових праць до 10-річчя АПН України / Академія педагогічних наук України – Частина І. - Харків, ОВС, 2002, – С. 481-491.

7.     Пономарев Я.А. Психология в системе комплексных исследований творчества / Психология процессов художественного творчества. Сборник комиссии комплексного изучения художественного творчества при Научном совете по истории мировой культуры АН СССР.Л.: «Наука», 1980, – С. 24-32.

8.     Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2003. – 720 с.: ил. – (Серия „Мастера психологии”).