Ільіна Ю.М. (Київ)

 

ПСИХОЛОГІЯ УСПІХУ: ОНТОЛОГІЯ ПРОБЛЕМАТИКИ

 

В статье представлена краткая онтология вопроса успешности, разработанное автором понятие успеха, аргументирована прямая связь успешности с деятельностью интеллектуальных структур (тут – ментальными моделями). Выделены базовые критерии и принципы психологического понятия «успех»  и его мультидисциплинарная база.

Ключевые слова: успех, психология успешности, эталонная модель успеха, ментальная модель, критерии успешности.

 

The article presents a brief ontology of the problem of successfulness. The authoring concept of success is described, and immediate correlation is shown between successfulness and intellectual structures’ activity (i.e., mental models). Elicited were basic criteria for and principles of the psychological concept of “success”, as well as its multidisciplinary foundation.

Key words: success; successfulness psychology; reference model of success; mental model; criteria of successfulness.

 

В міру розгортання реалій нового часу нам доведеться навчитися розпізнавати нові моделі «константи Human», які сформують соціальні та психологічні моделі майбутньої особистості. Дорослій людині стає замало суто професійних, специфічних знань. Час і суспільство вимагає від «нової людини» широкої ерудованості у психології, соціології, сучасних технологіях, так званих "high-technologies". Ці знання потрібні тому, що інакше особистість не зможе соціалізуватися у сучасному середовищі. Тому окремою важливою наукою для вивчення ми вважаємо психологію, покращення психологічних компетенцій, що приведуть людину до більш адаптивної життєдіяльності, а саме напрямок «психології успішності». Для того, щоб дати правильний вектор «успішності», ми згадаємо діалектику самого поняття: суб'єкт потребує відчуття успіху, об'єкту необхідне підтвердження від оточення, «зовнішній» результат. Це означає, що, залежно від відчуття себе об'єктом чи суб'єктом, ми коливатимемося у виборі прийнятної особистої моделі успіху, її критерізації, створенні так званої «еталонної моделі успіху».

Суб’єктивізація – об’єктивізація терміну «успіх», категоризація його, різні концепції і моделі займали і займають різні наукові напрямки, такі, як філософія, соціологія, політологія, економіка, теорії управління. Прикладні аспекти даної теми цікавлять всіх: і як прагнення до досягнення – «бути успішним» або через протестні реакції «не це головне». Поляризація суспільства довкола теми успішності (є прибічники моделі «в житті є місце лише успішним», є опоненти «суспільство марно вимагає від індивідуума бути успішним – це призводить до депресій, емоційних травм, не всім же бути успішними») так само побічно доводить важливість даної проблематики для фундаментальних наукових досліджень.

Аналіз психологічної літератури показує, що в країнах СНД, Європи і США в даний час немає розвиненої єдиної психологічної теорії успішності, є велика кількість мозаїчних уявлень про тему, часто роботи на цю тему межують з езотеричними, ненауковими, недослідженими висновками, при цьому в країнах СНД, особливо Росії, Україні, існує психологічна комплексологія, часто наявне архетипове неприйняття успішності, немає культури успіху, немає моделей успішності. Не існує єдиного психологічного визначення життєвого успіху особи. При цьому суспільство гостро потребує даних досліджень, тому що реалії пост-СРСР змінилися, а виробленої моделі успіху не існує. Ми пов'язуємо психологію успішності з функціонуванням ментальних моделей, оскільки саме ефективна ментальна модель дає суб'єктові переживання, відчуття, визнання успіху та надає можливість вибудувати власну поведінкову та мисленнєву модель життєдіяльності, що призведе до очікуваних результатів [1,6,7,8].

Само слово успіх – слов'янського походження, але конотація поняття в нашому суспільстві несе в собі наліт або західної, або східної філософії, світовідчуття. Психологічний термін  «успіх» як визначення вимагає у свідомості (тут – в ментальній моделі) людини мати уявлення про успіх і його критерії, трохи згодом ми представимо розроблене нами поняття. Без критеріїв термін не є повним. У тлумачних словниках російської мови (Словник Ожегова) термін «успіх» розглядається поряд з такими термінами, як «встигнути», «успішний», етимологія і семантичний вміст слова успіх означає «встигнути»; успішна людина – це людина, яка «робить щось вчасно», уміє погоджувати свої плани і устремління з реальними координатами соціального часу, грамотно досягає своїх цілей з мінімальними витратами енергії, в гармонії з життям у цілому і особистими обставинами і з самим собою [3]. В англійській мові є три базові терміни: success (від латинської результат, як досягнення мети, високе становище), progress (просування, розвиток), luck (талан); у японській є поняття «сейко» (успіх, досягнення мети):

Знак складається з таких ієрогліфів: 18 – то/катана (меч, знак холодної зброї), 62 – хоко (зброя), 48 – ко/такумі (праця), 19 – тікара (сила, міць). Цікаво що для аграрних спільнот головною ознакою успіху була худоба та земля, а пізніше – фінансове становище, матеріальні досягнення, для кочових, пасіонарних націй – зброя та активність як засіб здобуття того ж таки багатства, пізніше – внутрішній стан. Ми зібрали колекцію понять «успіху» в різних галузях: філософія, соціологія, бізнес-середовище, педагогіка, психолінгвістичні поняття, де чітко висвітлено такі акценти: дихотомія понять, неструктурованість та різноплановість ієрархічних структур у понятті успіху, різниця між декларативними поняттями та реально існуючими моделями успішності. Повністю нашу розвідку про термін «успішності» ми викладемо у наступних публікаціях. Отже, психологічне поняття успіху – це не лише забезпечення базових потреб, але й відчуття зростання і розвитку, віра в себе і свої можливості. Останнім часом змінюється ставлення до проблеми успіху як життєвої цінності у бік самостійного формування «своєї моделі успіху» на противагу моделі, запропонованій державою, релігією.

У класичній психології згадки терміну „успіх” є у працях У. Джемса (самоповага = успіх/домагання), К. Левін, Ф. Хоппе, М. Юкнат (дослідження зв'язку успіху/неуспіху з рівнем домагань особистості), Л. Фестінгер (залежність стану успіху або неуспіху від трудності завдань і можливостей людини), Р. Мак-Клеланд і М. Аткинсон (мотивація прагнення до успіху і уникнення невдачі) та ін. У психологічних концепціях поняття успіху розглядається як основа успішної самореалізації (К.Г. Юнг, А. Адлер, К. Хорні); як тенденція до самоактуалізації (А. Маслоу, К. Роджерс). У соціальній, педагогічній та інженерній психології також є посилання на тему (Е. Вовк, І.А. Зимова, А.І. Кагарманова, З.Ю. Ключніков, Б.В. Кулагін, А.К. Маркова та ін.). Багато сучасних діячів, бізнес-лідерів, політиків, бізнес-оглядачів також роблять свій внесок у побутову концепцію успіху, описують свої системи, алгоритми та підходи (Р. Бренсон, С. Кові, А. Менегетті, Д. Трамп, Б. Шефер та ін.). [1,2,4,7,8,10].

Для відчуття, усвідомлення успіху необхідні одночасно інтеграція у суспільство і виділення з нього як індивідуальності, тобто рівновага соціальної і особистісної ідентичностей людини. Інтегрування із суспільством, злиття і єдність з ним неможливі без урахування громадської думки, відгуків і визнань, а індивідуалізація – без прагнення виділитися, бути визнаним (не самим собою, а суспільством). Таким чином, орієнтація більшою мірою на зовнішні, суспільно обумовлені параметри створює головну проблему подвійного розуміння успіху або неуспіху особистості в концепціях ідентичності. Прагнення виділитися виявляє потребу людини в успіху як одне з базових джерел активності індивіду. Тобто успіх може розумітися як усвідомлення і максимальний прояв своєї індивідуальності. Проте в цих же концепціях суспільне визнання досягнень і успіхів особи визнається важливим чинником, що обумовлює набуття особистісної цілісності (як структури життя, що породжує сенси життя і спрямовує особистісні устремління), а також специфіку її змісту. [4,8].

Ми пропонуємо науковий підхід до дослідження теми успіху, через роботу з усвідомленням існуючих когнітивних моделей, проектуванням бажаної моделі та шляхи трансформації, тобто через ментальну модель, яка відповідає за формування моделі поведінки і призводить або не призводить до успіху. Ми можемо виділити критерії свого успіху, можемо управляти ментальною моделлю успіху – створювати її для себе і інтегрувати в себе. Ментальна модель у сучасному розумінні – це системне утворення в структурі інтелекту, так звана «Тріада особистості», що містить три підсистеми: ставлення до оточуючих, до світу та до самого себе. У її структурі поєднуються інтелектуально-діяльнісні складники, які зв'язані зі структурою та досвідом індивіда. Структура та особливості зв'язків між зазначеними складниками зумовлюють індивідуальну структуру кожної конкретної особи за певної типовості її компонентів. Від побудови ментальних структур залежать конкретні прояви інтелектуальної активності, більше того, особистісні властивості та характеристики соціальної поведінки людини. Так, наприклад, саме ментальна модель робить так звану «індивідуальність» за змістом складників ментальної моделі аналогічною, але через ієрархію, зв’язки – несхожою на інші, успішною чи навпаки.

Ментальні моделі також відповідають за актуалізацію суб’єктивного простору відображення, в межах якого і будується конкретний образ конкретної ситуації. Інакше кажучи, ментальні моделі – це своєрідні психічні механізми, які у «згорнутому» вигляді зберігають інтелектуальний ресурс людини, а під будь-яким зовнішнім впливом можуть «розгорнути» специфічно організований ментальний простір (тобто динамічну форму ментального досвіду). Ментальна модель розуміється як зафіксована форма структурування суб’єктивного досвіду, якій притаманні специфічні властивості та якості, такі, як репрезентативність, багатовимірність, конструктивність, ієрархічність організації, системність.

Способи функціонування ментальної моделі визначають її характер, механізм трансформації. Кризові моменти, які переживає особистість, можуть стати «місцем ініціації», запуску механізму трансформації, а вже у процесі трансформації обирається аспект, який слід змінити, проект та спосіб змін, усвідомлена успішність особистості, навпаки підтримує вибудовану ментальну модель. Ментальна модель є відповідальною за відносини кожної конкретної людини і людства загалом з навколишнім середовищем. Принципові зміни у цих стосунках можуть статися лише за умови рефлексивного перегляду позиції індивіда, усвідомлення власного впливу, тобто дрейфу локусу контролю із зовнішнього на внутрішній. Реалізація цих змін можлива як в разі кризового стану, змодельованого або природного, так і шляхом впровадження у систему виховання положень «екологічності» стосунків людини зі світом поряд з інформацією про специфіку дії ментальної моделі. Цементуючою частиною ментальної моделі є зв'язки між складниками, які визначають індивідуальну структуру кожної конкретної особистості, за умови певної типологічності компонентів та окремих зв'язків. Зв’язки формують певну індивідуальну ієрархію смислів, досвіду, когнітивних складових. Ментальна структура, або модель, є базою для індивідуального ментального досвіду, вона накопичується та змінюється в досвіді суб’єкта у процесі його взаємодії з предметним світом, світом іншої людини та людської культури загалом.

Вектор розвитку успішної ментальної моделі: якщо особистість побудувала свою поведінку так, що і наслідки, і діяльність, і мислення будуть встановлені системно та сприятимуть адекватному, насиченому, позитивному життю людини. Будь-яка неадаптивність моделі мислення тоді буде визначатися незадовільними результатами життєдіяльності. Кризовий стан тоді буде визначено як гостре суб’єктивне відчуття невдоволеності власними результатами у різних сферах: фінансових, емоційних, соціальних та фізіологічних. Ментальна модель обумовлена соціокультурним впливом на особистість та психофізіологічними особливостями індивіда і змінюється у взаємодії з цими чинниками. Уявімо взаємодію людини та світу як блок-схему (рис. 1.).

 

Рис. 1. Блок-схема взаємодії

 

Забарвлене коло презентує особистість, частиною якої є ментальна модель (ММ). ММ тут створює уявлення про світ на основі внутрішніх складників:

·         емпіричний досвід особистості;

·         внутрішнє відтворення впливу оточуючого міні- та максі-середовища (у вигляді інтеріоризованого знання, причетності до культури, традицій);

·         інструментарій особистості, тобто загальний проект власної діяльності, можливих актів діяльності, мисленнєвої та поведінкової;

·         онтологія особистості «in se»;

·         вантаж особистих невирішених питань, кризових станів, акцентуацій, копінгових механізмів особистості тощо .

Через „трансформатор” – механізм взаємодії з довкіллям – ММ активує певні частини досвіду, створює проект діяльності. Частина цієї миследіяльності залишається поза свідомістю, усвідомлення можливе через організацію рефлексії. Трансформатор здатен коригувати проект. Стрілочками „1” і „2” позначено зворотний зв'язок, що вмикає корективи, які йдуть від трансформатора до ментальної моделі. Сам процес „вмикання” корекції є важливим та потребує детального вивчення. Блок „Х” є частиною функції адекватності, ефективності ментальної моделі, саме від цього блоку залежить, чи зможе людина сприйняти реакцію світу на її дії, чи адекватною буде реакція та набутий досвід, чи буде створено внутрішній запит на розвиток та вдосконалення знань, поведінки. До того ж реакція світу на діяльність особистості не завжди буває досить чіткою, інколи світ реагує ледве помітними сигналами – тож від сенситивності, здатності людини відчувати найменші подразники також залежить ефективність взаємодії з навколишнім середовищем.

Ментальна модель дорослої людини виступає як ресурсний центр, увімкнення такої функції можливе самостійно (під впливом робочого алгоритму ментальної моделі), або за допомогою організованої ззовні рефлексії. [4,5]. Психоаналітична парадигма стверджує, що така функція вмикається як «оплата» за певні вчинки, і вмикається позасвідомо. Наше дослідження психології успішності дає можливість розробити керований вплив на вмикання цієї функції. Ресурсну якість функції чи перехід в «успішний» стан виражено у тому, що вона «вмикає» в людині такі ефекти:

1.       Мотивація для змін, розвитку, запит на зміну

2.       Енергія для діяльності, для реалізації обраних змін

  1. Позитивний емоційний стан

Тривалість даних ефектів залежить від низки чинників, але у більшості випадків вони є короткостроковими. Ця функція стала предметом детального наукового вивчення, тому що суттєво впливає на суб’єктивне відчуття людиною задоволеності від життя через розвиток персональної миследіяльності, чи під впливом ефекту регулятивної функції відбувається трансформація ментальних моделей дорослих у бік створення бажаної моделі, більш адаптивної, тобто успішної. Системомиследіяльнісна парадигма розглядає розвиток як акт рефлексивно організованої діяльності, що має власну структуру. Структура акту трансформації (розвитку) містить такі елементи:

  1. певну життєву ситуацію розвитку особистості як історично існуючі форми організації свого простору;
  2. процес зміни ситуації в нову форму, тобто трансформація, через природні механізми перетворення та методологічно організовану діяльність;
  3. результат трансформації – адаптивна ментальна модель з наслідками її діяльності, які комплексно трактуються як успіх.

А ось суспільством успіх особи оцінюється, виходячи з наявності або відсутності об'єктивного «значимого» результату (досягнення мети) та значущості виконаної діяльності відповідно до системи суспільних цінностей. Суб'єктивна оцінка цього результату переживається особою емоційно як успіх (задоволення, радість і тому подібне) або неуспіх (розчарування, образа, гнів і тому подібне) на відміну від незначущого «результату», здобуття якого не викликає довготривалого і глибокого емоційного переживання. Найбільш важливим «зовнішнім» критерієм успішності є мотиваційний механізм порівняння («гірше-краще» або «зовсім по-іншому», ніж вибрана для порівняння референтна група). Звідси ми виходимо на порівняльні характеристики діяльності та її результатів, тобто критерії успішності. Необхідні універсальні критерії в концепції успішності. Критеріями успіху можуть також бути БІЛЬШЕ досягнень людини в діяльності, що визнаються більшістю інших людей з оточення як значні, або наявність ОБРАНИХ критеріїв (тобто відповідність еталонній моделі успіху і реальних результатів життєдіяльності). За формування ментальної моделі успіху або успішної ментальної моделі відповідає три структури, виявлені в моделі поведінки: аспект стосунків із собою, аспект стосунків з іншими, аспект стосунків зі Світом.

Виходячи з нашого аналізу, ми пропонуємо розроблене нами психологічне визначення успіху: успіх – це діяльність, яка супроводжується певним станом, вона спрямована назовні або всередину і приводить суб'єкт діяльності до бажаного результату, який перевіряється об'єктивно або суб'єктивно, з прогнозованими або допустимими витратами і на бажаний термін, з можливістю виділити модель діяльності такою, що призводить до успішних підсумків, і повторити її. В подальшому ми продовжимо теоретичне обґрунтування поняття, темою наступних досліджень також є створення наукової формули успіху. Аналітика досліджуваного нами феномена, на базі розглянутих як популярних, так і наукових джерел, дозволила нам виділити такі ключові дванадцять принципів у психології успішності, які представлені тут неранжованим списком:

Нами запропоновані такі універсальні критерії у визначенні моделі успіху: перший критерій – це суб'єктивне відчуття задоволеності життєдіяльністю і її результатами по п'яти базових рівнях: фінансовий достаток, емоційний базовий ресурс, стан здоров'я, афектні і професійні стосунки або здатність встановлювати конструктивні взаємовідносини, здатність змінювати поведінку (побутова форма – здатність вчитися).

Суб'єктивне задоволення виникає, коли в значущих шарах (дослідження показують, що значимість кожного рівня індивідуально ранжується, розподіляється у ваговому співвідношенні) мають місце очікувані результати. Проте успіх і неуспіх усвідомлюються і переживаються не у всякій, а лише в значимій для майбутнього діяльності особистості, тобто тій сфері активності, яка визначає людину як керівника рефлексії власним сьогоденням і майбутнім. Є також вікова періодизація успішної ментальної моделі. Другий критерій – це ефективність зв'язків між рівнями, відсутність неусвідомлюваних конфліктів між рівнями і на кожному рівні.

На основі дослідження, запланованого на 4-7 років, ми плануємо створити модель посилення особи через управління ментальною моделлю успіху. Таким чином, спираючись на розроблене нами поняття, структуру і характеристики ментальних моделей, моделі критеріїв успішної моделі та 12 принципів, ми можемо розробити технологію підвищення психологічної компетентності дорослої людини. У своєму дослідженні ми плануємо створити єдиний дистанційний курс, який об'єднує і підсилює ментальну модель в таких аспектах, як гендерні, кроскультурні, вікові відмінності, соціально-психологічні і бізнес-критерії успішності, через створення своєї моделі успіху, і інкорпорувати її в ментальну модель випробовуваних.

Етапи дослідження побудовані нами в такій послідовності: першим етапом іде аналіз психологічної, соціологічної, наукової і популярної літератури, бізнес-джерел, базових філософських і теософських робіт; другим етапом ми бачимо необхідність сформувати проект очікуваного результату, оскільки формат нашого наукового дослідження побудовано в логіці проектно-технологічного підходу. Провести дослідницьку роботу в експериментальних групах (перша – група дистанційної дії і друга – експериментальна група, тренінговий формат). Мета цієї роботи – виявити закономірності успіху, визначити диференціюючі ключі в психологічних аспектах ментальної моделі. Четвертий етап – це формалізація виявлених закономірностей і характеристик, опис ходу проектного експерименту, застосованих технологій, створення коректив до технології впливу на підвищення психологічної компетентності дорослих у галузі психології успіху, створення дистанційного бета-курсу «Підвищення психологічної компетентності дорослих у галузі психології успіху». Апробація результатів теорії базується на таких двох дослідницьких контентах: дистанційний курс тривалістю 12 місяців і експериментальна тренінгова група тривалістю 16 місяців – це п'ятий етап. У результаті проектного дослідження провести фіксацію результатів і коригування теорії і практичних технологій. Дистанційний курс навчання буде побудований нами на суб'єкт-суб'єктному підході.

Підводячи висновки нашої розвідки, зазначимо ще раз, що під поняттям «успіх» ми маємо: діяльність, яка супроводжується певним станом, вона направлена назовні або всередину, і приводить суб'єкт діяльності до бажаного результату, який перевіряється об'єктивно або суб'єктивно, з прогнозованими або допустимими витратами і на бажаний термін, з можливістю виділити модель діяльності такою, що приводить до успішних підсумків, і повторити її. Ми прямо пов’язуємо успішність з функціонуванням інтелекту, когнітивними утвореннями, які формують індивідуальні «карти світу» – ментальними моделями. Онтологія проблематики полягає у необхідності поєднувати у дослідженні з психології успішності мультидисциплінарні знання (від філософії, медицини, релігійних джерел, соціології, педагогіки та бізнес-моделей) із суто психологічними надбаннями.

Отже, ми можемо стверджувати, що дослідження та теоретичне обґрунтування феномену поняття «успіх» з точки зору психології, а саме психології інтелекту, є значущим практичним завданням, змодельований нами термін «успіху» та визначені критерії, принципи та історичний розвиток питання є базою для подальшої науково-дослідницької роботи, на системній базі якої ми плануємо посилити емпіричними даними створену нами комплексну теорію успішності дорослої людини.

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.     Адлер А. Понять природу человека. — СПб.: Гуманитарное агентство “Академический проект”, 1997. — 256 с.

2.     Джемс У. Психология. Под ред. Л.А.Петровской. – М.: Педагогика, 1991. - 368 с.

3.     Ожегов С.И., Шведова Н.Ю.. Толковый словарь русского языка/22 издание - М.: Изд-во "Азъ", 1992 – 356с.

4.     Ільіна Ю.Н. Трансформації ментальних моделей в осіб середнього віку у кризових життєвих ситуаціях // Монографія/ УДК 159.95 – 053.85:316.485 – К., 2007. – 240 с .

5.     Ільіна Ю.М. СМД-тренінг по трансформації ментальних (розумових) моделей дорослих:  Методичний посібник для проведення тренінгу «Управління змінами». – К.: ЦТІ,  2007. – 80 с.

6.     Кови Стивен Р. 7 навыков высокоэффективных людей. – Л.: Изд-во Свiт, 2001. – 452 с.

7.     Ключников С. Ю. ФАКТОР УСПЕХА: Новая психология саморазвития – М.: Беловодье. 2002. – 480 с.

8.     Макаревская Ю.Э. Влияние продолжительного неуспеха в учебно-профессиональной деятельности на личностную идентичность студентов // Электронный журнал «Исследовано в России». – 2006. – С. 1658-1672. http://zhurnal.ape.relarn.ru/articles/2006/178.pdf

9.      Менегетти А. Система и личность / Сост., подгот. текста С.Н.Сиренко. – М.: Серебряные нити, 1996. – 128 с.

10.  Юнг К.Г. Избранное / Пер. с нем. Е.Б.Глушак, Г.А. Бутузов, М.А. Собуцкий, О.О. Чистяков; Отв.ред. С.Л. Удовик; Худ. обл. М.В.Драко. – Мн.: ООО «Попурри», 1998. – С. 85-93.