Драніщева Е.І. (Київ)

 

МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДЛІТКІВ І POЗУМІННЯ НИМИ ПРАВОВИХ НОРМ

 

Статья посвящена особенностям понимания подростками правовых норм. Рассматриваются закономерности, связанные с формированием личности подростков, склонных к совершению правонарушений.

Ключевые слова: подросток, противоправные действия, самосознание подростков, понимание правовых норм, правосознание.

 

The article deals with peculiarities of understanding of legal norms by adolescents. The author investigates regularities observed in the process of personality forming in adolescents prone to felony, and grounds underlying such personality forming.

Key words: adolescent; unlawful acts; self-consciousness of adolescents; legal norms understanding; legal awareness.

 

Розуміння підлітками правових норм є однією з важливих сторін інтеграції особистості в суспільство. Проблема правового виховання молодого покоління  більшістю людей, у тому числі і педагогами, часто сприймається як питання про необхідність суто механічного запам’ятовування правових норм і їх дотримання.

Огляд літератури: Дослідження останнього десятиліття показали, що проблема девіантної поведінки у наш час залишається актуальною. Психологи, висвітлюючи у своїх роботах загальні закономірності розвитку і поведінки підлітків і юнаків – Божович Л.І. зі співробітниками, Кон І.С., Чудновський В.Е., Бодальов А.А. та ін. – досить детально описали особливості цього віку. В роботах Антонової А.Г., Бочкарьової Г.Г., Драніщевої Е.І., Максимової Н., Яковенко С.І., Антонової А.Г., Гурлевої Т.М., висвітлені основні особливості розвитку дітей і підлітків з відхиленнями у поведінці і труднощі батьків та педагогів у виправленні дефектів розвитку і поведінки таких дітей. З 2000 року дослідження психологів Білопольської Н.Л., Іванової С.Р., Свистунової К.В., Шафірової О.М., Макартичевої Г.І., Клейберга Ю.О., Менделевича В.Д., Аронової Є.А., Моросанової В.І. продовжують далі, поглиблюють та уточнюють аналіз особистості важкого підлітка, збагачують його детальним описом сучасних причин виникнення відхилень у поведінці підлітків і прийомів роботи з такими підлітками та їх батьками (тренінги Г.І. Макартичевої для батьків та ін.).

Мета дослідження – прослідкувати основні закономірності, пов’язані з морально-психологічним формуванням осіб підліткового та молодіжного (юнацького) віку, схильних до здійснення правопорушень.

Розвиток правових понять тісно пов'язаний з процесами, які проходять на підлітковій стадії формування особистості.

Розроблені методики вивчення особистості дозволили зробити глибокий аналіз змістовної сторони цього вікового періоду і зрозуміти у світлі сучасних досягнень психологічної науки значення тих процесів, які відбуваються на даній стадії формування особистості. Дослідження Л.І. Божович та її співробітників переконливо показали, що, якщо аналізувати зміни, які відбуваються у особи молодіжного віку «у зв’язку з особливою, властивою тільки цьому вікові внутрішньою позицією, то з’ясується, що і у цьому віці мають місце досить суттєві якісно-своєрідні процеси розвитку, які характеризують останній, заключний етап формування особистості в онтогенезі». Важливо зауважити, що вказаний вік є заключним етапом фізичного розвитку індивіда: у молодих людей зникають властиві підліткам нескладність, довгов’язість, конституція тіла набуває індивідуального характеру.

Однією з основних особливостей юнацького (молодіжного) віку є гетерохронність (різнорівневий розвиток). І.С. Кон відмічає, що для перехідного віку гетерохронність особливо важлива, тому що саме з неї витікають основні протиріччя юнацької психології. Вона може проявлятись у двох планах. По-перше, на між індивідуальному рівні, коли особи мають оди і той самий вік, але дуже відрізняються за рівнем розвитку. Один юнак, наприклад, складає враження молодого чоловіка, інший, його ровесник, більше нагадує підлітка. По-друге, на внутрішньо індивідуальному рівні, коли різні сторони однієї особистості суттєво різняться за рівнем розвитку. Відмічаючи ці сторони гетерохронності молоді, І.С. Кон пише «…Як більшість юнаків в певних відношеннях ще залишаються підлітками, так і більшість молодих людей зустрічаються з «юнацькими» проблемами в студентські роки і набагато пізніше. Без урахування цієї обставини не можна зрозуміти ні молодих робітників, ні студентства…».

Зі збільшенням віку молодих людей відмінності у різнорівневому розвитку поступово згладжуються, їх сприймання і розуміння про інших людей стають більш зрілими, на перший план виходять питання, пов’язані з соціальним та особистісним самовизначенням. Характерне для підліткового віку прагнення самоствердитись у очах оточуючих в юнацькому віці ніби «диференціюється», воно пов’язане з пошуком свого, властивого саме даній особистості місця у житті. В юнацькому віці з’являються егоцентризм, зосередженість на собі, бажання реалізувати свої можливості. «Пошук себе» у юнаків та дівчат часто поєднується з юнацьким максималізмом, вимогою від оточуючих дотримуватись установлених (або визнаних) норм і правил поведінки за самими високими нормами.

Вивчення ставлення молоді до різних норм – моралі і моральності, права, естетики та ін. – показало, що існує своєрідний психологічний парадокс, який не завжди враховується у виховній та профілактико-попереджувальній роботі з молоддю. Це своєрідне, навіть дещо суперечливе сполучення прийняття існуючих норм і «відштовхування» від них. Механізм дії таких норм у вигляді традицій і звичаїв досить охоче приймають і підтримують молоді люди, оскільки наслідування їх приєднує їх до рангу дорослих.

У той же час нерідко прагнення до самоствердження відбувається через відштовхування від загального, заперечення його, виділення себе із ряду інших людей. Бажання «реалізувати себе», проявити «самостійність» може часом навіть штовхнути молодих людей на здійснення аморальних вчинків і «перевищить» доводи свідомості. Саме тому порівняно легко іноді схилити юнака до здійснення проступку: його «готовність до дії», активність вища, ніж у підлітка; інтелектуальні і фізичні можливості, залишаючись «без реалізації», являють собою більший криміногенний резерв, ніж простодушна однохвилинна готовність підлітка до спільного проведення часу або спільної дії.

Вікові і психологічні особливості підліткового (молодіжного) віку переконливо свідчать про нову якісну ступінь розвитку особистості. В характеристиках, які юнаки і дівчата дають іншим людям, зменшується кількість так званих випадкових ознак і у той же час з’являється прагнення не просто описувати іншу особистість, перераховуючи різні якості, які вони встигли у ній помітити, а переважно виділяти і підкреслювати в ній найбільш для неї суттєві, домінуючі серед інших якості.

Дослідження психологів, які вивчали ставлення юнаків – учнів ПТУ до майстра виробничого навчання, показали, що в оцінці індивідом інших людей може бути присутня ідеалізація, тобто завищене сприймання особистісних якостей іншої людини. Крім того, можлива також тенденція до перебільшення недоліків і негативних якостей особистості або групи людей. Неправильне розуміння молодою особистістю внутрішнього світу іншої людини може бути внаслідок відносин з певною людиною або групою. Це може статись у результаті психічної травми, глибокої образи, великого горя. Досвід спілкування з певним специфічним контингентом людей, які упродовж тривалого часу були джерелом негативних переживань, може так вплинути на особистість, що негативні оцінки, правомірні по відношенню до однієї людини чи групи людей, необґрунтовано переносяться на всіх інших людей.

В.Е. Чудновський, провівши дослідження проблеми моральної стійкості особистості, відмічає, що у формування психологічної готовності особистості до проступку робить свій негативний внесок опікуюче виховання або гіперопіка. Насправді, здатність протистояти негативним впливам передбачає наявність відпрацьованої системи моральної саморегуляції поведінки. Опікуюче виховання перешкоджає розвитку само організуючого початку у моральному формуванні особистості. Регулятором поведінки у цьому випадку виступають не моральні зразки, а контроль з боку дорослого. Надмірна орієнтація юнака на таку зовнішню опору створює труднощі у формуванні у нього морального імунітету до негативних впливів, від яких неможливо вберегти особистість навіть за найретельнішої опіки.

Зазначені вікові та психологічні особливості молодіжного віку у випадку несприятливого збігу обставин можуть набувати криміногенної значимості і сприяти становленню юнаків та дівчат на шлях правопорушень.

Проведене нами дослідження дало змогу виявити наступні соціально-психологічні фактори, які негативно впливали на формування моральних якостей молодих правопорушників: низький культурний рівень розвитку сім’ї і найближчого побутового оточення, де ріс і виховувався юнак (дівчина); низький моральний рівень сім’ї і вуличної референтної групи, членом якої були юнак або дівчина; формалізм в роботі школи, ПТУ чи трудового колективу, відсутність індивідуального підходу, врахування особливостей особистості молодої людини у виховній роботі з нею.

У нашому досвіді спілкування з правопорушниками доводилося зустрічатися з юнаками, які звертали на себе увагу агресивністю та недоброзичливістю о відношенню до оточуючих. Детальне вивчення історії їх життєвого шляху показало, що майже всі ці юнаки жили і виховувались у неблагополучних сім’ях, де вони не відчували з боку батьків почуття любові та ласки. У них не було емоційного контакту з батьками, і холодні відносини з близькими людьми, а також неприязні стосунки з окремими ровесниками, вчителями і т.д. на фоні емоційної холодності надалі переносились на усіх тих людей, які зустрічались цим юнакам на життєвому шляху. Криміногенне мікросередовище закріплювало систему негативних відносин, утворюючи стереотип, який важко піддається виправленню.

У процесі вивчення психологічних особливостей особистості молодих правопорушників велика увага приділяється неформальним соціальним групам, які суттєво впливають на формування проти правової поведінки. За даними вибіркових досліджень Інституту держави і права АН УССР, у кожному другому-третьому злочині, скоєному неповнолітніми, брали участь дорослі особи у віці від 18 до 25 років.

Які ж психологічні фактори, щ обумовлюють формування таких груп? Що вабить в них юнаків і дівчат?

Відповідь на це запитання не може бути однозначною. Психологічний аналіз груповий дій молодих людей особливо яскраво виявляє властиву даному віку потребу у міжособистісному спілкуванні з однолітками, у повазі і увазі з їхнього боку. Потреба у спілкуванні у неформальних молодіжних групах дуже велика, і її не можуть задовольнити спортивні, культурно-просвітні та інші молодіжні організації. Істотним є і те, що приналежність до неформальної групи відіграє велику роль у житті молодих людей. Вулична група, що виникла спонтанно, не тільки надає її членам можливість задовольнити свою потребу у міжособистісному спілкуванні, але й здійснює охоронну функцію, захист її членів.

Юнаків та дівчат приваблюють у вуличній групі в основному такі позитивні мотиви, як довірливе спілкування, психологічна сумісність, прагнення до спільного проведення дозвілля, до розваг, а антисоціальна спрямованість їх дій, що з’являється пізніше, часто пов’язана з негативним впливом лідерів, які надають діям групи анти суспільного забарвлення. У зв’язку з цим важливо, щоб за вуличними групами на території мікрорайону систематично здійснювали соціальний контроль різні суб’єкти профілактики. Така робота має проводитись з урахуванням вікових, психологічних особливостей членів групи і факторів, які об’єднують і згуртовують ці групи.

При вирішенні проблем організації вільного часу молоді, планування місць і форм проведення дозвілля нерідко проявляється ще й прагнення охопити усіх заходами і зовсім не враховується величезна потреба осіб молодого віку в обговоренні проблем, які їх хвилюють, у пошуку відповідей на запитання, які у них виникають. Серед цих запитань є і пов’язані з необхідністю самовизначення у житті. Адже, як відомо, достатньо реалізований інтерес до професії, навчання чи робота, які задовольняють пізнавальну і професійну діяльність, перспективи росту і удосконалення є ефективним засобом ранньої профілактики правопорушень.

Аналізуючи причини правопорушень, слід відмітити збільшення питомої ваги так названих без мотивних злочинів, к яких ніби не прослідковується мотиви користі, помсти і т.п.. За даними нашого вибіркового дослідження, майже кожен третій опитаний молодий правопорушник не зміг чітко визначити мотиви скоєного ним правопорушення. Подібні результати отримані й іншими дослідниками. Однак поглиблений аналіз злочинів виявляє, що при, здавалось би, повній відсутності мотивів протиправних дій вони насправді присутні. При цьому слід розмежовувати філософське і психологічне трактування «безмотивності». З позиції детермінізму взагалі нема таких дій, які не зумовлювались би зовнішніми і внутрішніми причинами, хоча особистість, особливо у молодіжному віці, не завжди чітко може усвідомлювати обставини, які обумовили зміст  і спрямованість її дій.

Питання самосвідомості – як індивід усвідомлює і оцінює себе, свої якості і можливості, ставлення до себе з боку оточуючих – надзвичайно актуальні при вивченні особистості правопорушника. Правильне їх вирішення допоможе розібратися у причинах скоєного злочину, розкрити сприяючі умови, з’ясувати напрям і прийоми корекції деформованих якостей особистості. Особливо важливе вивчення самосвідомості юних правопорушників, особистість яких повністю ще не сформувалась. Дія зовнішнього середовища переломлюється через самосвідомість, перш ніж особистість «привласнить» і «переробить» цю дію і вона стане одним із внутрішніх факторів (або частиною якогось фактора) розвитку особистості.

Дослідження особистості молодих правопорушників показали, що одна із суттєвих психологічних відмінностей між ними проходить за ознакою статі. Правопорушники-юнаки мають про себе більш позитивне уявлення, ніж правопорушниці, які бачать у собі більше негативних якостей. Дівчата більш самокритичні, їх уявлення про себе більш негативне, а отже, вони знаходяться у більшому конфлікті з собою, більш тривожні і напружені. Характерно, що усвідомлення молодими правопорушниками своїх особистісних особливостей, свого образу «Я» значно менше змістовне і диференційоване, ніж у їх однолітків, які дотримуються соціальних норм.

Результати психолого-порівняльного методу дослідження сфери самосвідомості дорослих правопорушників (зокрема, рецидивістів) і сфери самосвідомості правопорушників і правопорушниць серед молоді показали, що юні правопорушники не володіють присутнім у правопорушників старшого віку механізмом психологічного самозахисту, який викривлює уявлення про себе і призводить до форм асоціальної поведінки, які не піддаються корекції. У молоді продовжується процес активного формування їх особистості, і робота з розвитку позитивних відносин з оточуючими – ровесниками, батьками, вихователями, керівниками – створює умови для переформування недоліків у самосвідомості особистості.

Наші вибіркові дослідження також підтвердили, що у юнаків з відхиленнями у поведінці у розумінні ними певних відокремлено заданих ситуацій або реальних обставин і дійових осіб спостерігалась досить своєрідна диспропорція в оцінці різних боків особистості або реальної обставини – позитивних і негативних. Ми вважаємо, що при цьому відіграє роль не тільки те, що негативні сторони життя більш знайомі цим юнакам і дівчатам, а й те, що іншу, більш високі і піднесені прагнення  і переживання можуть бути їм просто незнайомі.

Розуміння необхідності дотримання усіма громадянами суспільства правових норм є одним із важливих компонентів активної життєвої позиції і готовності захищати свої погляди.

Вивчалось питання про те, як різні учні ПТУ сприймають одну і ту саму протиправну ситуацію. Давалась умовна ситуація, і хлопці повинні були оцінити дії її учасників, висловити своє ставлення до неї, пояснити, які мотиви рухають зазвичай діями хлопців у подібній ситуації, і, зокрема, пояснити мотиви своїх уявних дій в подібних обставинах. Для дослідження була використана одна з методик вивчення правових відносин московського психолога Б.С. Круглова.

Хлопцям зачитувався опис ситуації, нібито взятої з колективного листа учнів ПТУ в молодіжну газету. В ситуації описувався конфлікт учнів, який закінчився бійкою. Учням також повідомили, що за результатами побиття і нанесення учню травм було збуджено кримінальну справу.

Уроки з основ правознавства, проведені незадовго перед виконанням даного завдання, показали, що учні нормально засвоїли матеріал з розділу «Кримінальне право», правильно відповідали на уроці, правильно пояснювали норми права. Тобто теоретично, усі вони знали, як слід поводитись у протиправній ситуації.

Аналіз теми самими учнями конкретної протиправної ситуації показав, що оцінки хлопцями обставин кримінальної справи досить неоднорідні. Виявилось, що, знаючи в однаковій мірі закон, який має відношення до даної ситуації, хлопці реагували по-різному. Вони по-різному пояснювали причини такої оцінки ними обставин і вчинків дійових осіб.

Аналіз виявив три види відношення до даної протиправної ситуації.

Представників першого виду відносин ми умовно назвали «законослухняними». Оцінюючи запропоновану ситуацію, в її коментуванні проявилось відношення, яке вказувало на знання закону, розуміння раціональності змісту цього закону і необхідності йому підкорятися. Учні свідомо приймали у якості найбільш справедливого і доцільного той варіант, вирішення, який співпадав з варіантом поведінки, яка диктується нормами права.

Ми припускали, що при оцінці такої простої і зрозумілої ситуації 90 і більше відсотків хлопців виявлять себе як «законослухняні», але виявилось, що таких хлопців набагато менше. В п’яти групах, в яких була проведена така робота, їх було від 10% (найменш дисциплінована група училища) до 60%.

Для учнів, яких ми умовно віднесли до другої групи, виявилось характерним інше ставлення до протиправної ситуації. При обговоренні того, наскільки правильно вчинили їх однолітки у даній суперечливій ситуації, хлопці цієї групи керувались правилами, які прийняті в їхній групі. Ця група була для них авторитетом у вирішенні суперечливих питань. Норми права витіснялися нормами, прийнятими у групі як еталон, тобто норми права для цих підлітків мали другорядне значення і в суперечливій ситуації не ставали для них керівними у виборі дій. Оцінка поведінки учасників конфлікту проводилась з точки зору неписаного кодексу честі групи, правил поведінки («справжній друг», «зрадник» і т.п.), які у даному випадку були порушені.  Рівняння на норми групи зовсім витісняло норми права і учні цієї групи навіть не згадали про них. Представників цієї групи ми умовно назвали «орієнтованими на групові норми».

Крім двох описаних вище груп, виділилась третя, проміжна між першою та другою групами. Представники цієї групи, маючи на увазі характеристику їх правосвідомості, ми умовно назвали «суперечливими». В їх свідомості проявлялась готовність наслідувати закон, керуватися ним при зіткненні з протиправною ситуацією. Одночасно з цим, хлопці відчували потребу діяти відповідно до тих правил і норм, які прийняті у їхній референтній, тобто авторитетній для учня, групі.

З цими ж учнями провели другу серію зустрічей, де хлопцям запропонували прокоментувати іншу протиправну ситуацію, зовсім не схожу на першу. Співставлення результатів виконання обох завдань мало на меті перевірить стійкість відношення до протиправної ситуації. У кожного учня були звірені прояви відношення до протиправної ситуації в обох завданнях.

Виявилось, що в основному приналежність до певної умовної групи («законослухняні», «орієнтовані на групові норми», «суперечливі») збереглась. Приблизно четверта частина «законослухняних» при вирішенні другого завдання проявила себе як «суперечливі» – поєднуючи законослухняне ставлення з орієнтацією на групові норми. Дехто з представників третьої групи, які орієнтувалися на групові норми, реагували на другу ситуацію як «суперечливі». Але їх теж було мало, приблизно четверта частина. Інші представники трьох груп «підтвердили» «приналежність» до своєї групи.

Про те, що спрямованість стабільна, свідчить і той факт, що жодна людина з групи «законослухняних» не проявила орієнтації на групові норми при виконання другого завдання. І навпаки.

Це підтверджує те, що описані особливості особистості є відносно стійкими. І ці відмінності, і їх стійкість педагоги повинні знати і враховувати у своїй роботі.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1.     Клейберг Ю.А. Девиантное поведение в вопросах и ответах. Уч. пособие для вузов 2-е изд. стереотипное. – М.: Изд-во НОУ ВПО Московский психолого-социальный институт, 2008. – 304 с.

2.     Макартычева Г.И. Коррекция девиантного поведения. Тренінги для подростков и их родителей. – СПб.: Речь, 2007. – 386 с.

3.     Самосознание проблемних подростков. М.: Изд-во «Інститут психологии РАН», 2007. – 332 с.

4.     Менделевич В.Д. Психология девиантного поведения. уч. Пособие. – СПб.: Речь, 2005. – 445 с.

5.     Драніщева Е.Г. Особливості змісту поняття «права людини» у підлітків. Часопис Київського університету права, 2007, № 4, с. 41-46.

6.     Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М., 1968, с. 366.

7.     Кон И.С. Психология юношеского возраста. – М., 1979, с. 45.

8.     Боришевский М.Й. Развитие саморегуляции поведения школьников 19.90.07 – Педагогическая и возрастная психология. Диссертация в форме научного доклада на соискание ученой степени доктора психологических наук. К., - 1992. – 77 с.

9.     Драніщева Е.Г. Розуміння категорії «права людини» старшими підлітками та юнаками. Наук. зап. Ін-ту психології ім.Г.С.Костюка АПН України / За ред. академіка С.Д.Максименка. – К.: Міленіум, 2006. – Вип. 25, с. 169-178.

10.  Чудновский В.Э. Нравственная устойчивость личности.  – М., 1981, с.187.

11.  Моросанова В.И., Аронова Е.А. Самосознание и регуляция поведения. – М.: Изд-во «Інститут психологии РАН», 2007. – 213 с.